Стефа?
Він вимкнув світло в кімнаті, і мені здалося, що він вкладається, але незабаром, коли я почав засинати, він вийшов і навшпиньках пройшов на кухню.
Я знову подумав, що він пішов напитися води, але почув, як відчинилися двері до кімнати Стефи, він увійшов усередину й зачинив їх за собою.
Я лежав дещо збентежений, не розуміючи, що воно таке, моє серце голосно калатало, і мені стало важко дихати.
Час минав, але нічого не відбувалося, і поступово я розслабився й заснув.
Тобі щось наснилося?
Мені наснилося таке.
Я посеред широкої пласкої засніженої рівнини, що простяглася до самого обрію, де він закруглюється, перед тим як зникнути. Здавалося, ніби я висів високо над землею і бачив, як вона угинається.
Довкола ніч, але місяця немає, та я бачу цілком чітко, як удень. Небо наді мною насичено чорне й зоряне, і зорі місцями збилися докупи, як пісок, що нерівномірно розсипався. Імовірно, саме тому я все так добре й бачу — довкола ясно від стількох зірок.
Я мушу бути в південній півкулі, бо в однім місці на небі зорі утворили хрест. Це Південний Хрест. Поглянувши вдруге, я бачу, що це насправді не зоряний хрест, а вогняний, бо він палає, хоча я й досі думаю про нього як про Південний. Раптом мені стає моторошно, бо хрест увесь у вогні, і я відвертаюся, щоб його не бачити. Я зауважую, що саме хрест, імовірно, є частково причиною того, що тут так ясно, — значнішою й куди вагомішою причиною, ніж зорі.
Я в сорочці та штанях, але босоніж, та попри те, що довкола ніч і сніг, мені не холодно. У повітрі відчувається лише збадьорлива свіжість, як прохолодної літньої ночі. Ногам моїм теж не холодно, хоча я стою в снігу. Сніг під ногами та довкола пухкий і м’який, і насправді він зігріває. Я роблю крок і відчуваю, як він вилітає з-під моїх ніг дрібним пір’ячком-пухом.
Розслаблений, я закидаю голову назад і дивлюся на небо. Південний Хрест тепер у мене за спиною, і я бачу міріади яскравих зірок на безкрайому чорному небі. Вони подібні на ті, які я спостерігав малим, коли намагався заснути на лавці на терасі у дворі граб’ї Кароля, хоча уві сні мені не спадає таке на думку. Видовище неймовірно прекрасне, і я не можу відвести очей. Почуття, яке воно викликає, приголомшливе, і я відчуваю, що воно ніколи не мине. Як воно може минути, коли небо таке немислимо чудове?
Але нараз я відчуваю біль у пальцях ніг, наче їх хтось гризе. Я зупиняюся, дивлюся вниз і бачу, що, дійсно, біля моїх ніг скупчилися невеличкі круглі чорно-білі створіння — десь півдесятка біля кожної ноги, і вони гризуть мої пальці.
Ці істоти скидаються на маленьких тюленів з чорними очима і чорними плямами навколо рота й носа, тільки без ластів, і з рештою тіла білою, а самі вони круглі, завбільшки зі сніжку.
Спочатку я не переймаюся тим, що вони мене кусають, бо створіння видаються надто милими й маленькими, щоб мені зашкодити, але згодом біль посилюється і стає докучливим.
Я починаю хвицяти ногами, щоб їх позбутися, але вони не відступають і далі кусають навіть дужче. Тепер мені болить по-справжньому, і я брикаюся доволі сильно, намагаюся струсити створіння руками і кричу, бо вони ніяк не відстають.
Ситуація лише погіршується, і врешті-решт мій біль стає нестерпним, тож я у відчаї набираю в легені повітря, горлаю чимдуж, не припиняючи боротьби, і нараз прокидаюся.
Я лежав розкритий, скинувши ковдру, яка сповзла на підлогу, і тремтів від холоду.
Одне з вікон у кімнаті було відчинене, і холодне нічне повітря з гір струменіло всередину. Разом із ним струменіли звуки транспорту на дорозі, якою відступало німецьке військо.
Несподівано решту звуків заглушив скорботний свист — потяг щойно виїхав з тунелю і рухався по віадуку. Відступаючи, німці використовували всі засоби.
Знову Стефа?
Поки повільно я зігрівався в ліжку, не спроможний заснути, почув, як відчинилися двері Стефиної кімнати й тато, знову навшпиньках, попрямував до своєї, відчинив двері, зайшов і зачинив їх за собою.
Тато пішов геть?
Наступного ранку тато зібрав нас усіх і оголосив, що не повернеться до свого підрозділу, а дезертує і піде до партизанів. Росіяни наступають, і нам слід чинити спротив, щоб завадити їм і надалі вбивати наших. Саме тепер представників української інтелігенції затримують на щойно захоплених територіях, і їхнє життя під загрозою. Треба вжити заходів, щоб завадити в тім росіянам. Він вступав до лав німецького війська передусім для того, щоб здобути військову підготовку й досвід. Він їх здобув, тож тепер був готовий застосувати їх на благо. Він піде по обіді.