Мені сподобалося поєднання кольорів — червоного, білого й зеленого, і лише пізніше я зрозумів, що то кольори угорського національного прапора. Не знаю, чи то так спланували, чи просто був збіг.
Критий базар?
Одна з будівель праворуч виявилася критим базаром, і ми завітали туди після прогулянки площею.
Базари в нашому місті були відкриті, із возами, рундуками, столами, продукти лежали на землі впереміш, і це був перший критий базар, який я бачив.
На столах лежали різноманітні вироби, від одягу й посуду до харчів, усе охайно розкладене, і ми ходили рядами, захоплено позираючи навкруги, вражені такою ряснотою й ладом.
Найбільше нас вразила їжа, якої було безліч: чималі круглі буханці білого хліба завбільшки з подушку, деякі цілі, інші порізані навпіл або на чверті, складені на столах, ковбаси будь-якої форми й розміру, підвішені на стелажах, як музичні інструменти, чималі колеса сиру, деякі цілі, інші — з вирізаними скибками, товсті кусні білої свинячої підчеревини, присипані шаром червоної паприки, розгорнуті, наче постіль, і таке інше, а ще — безліч усілякої садовини.
Оце мене найбільше привабило. Ми подорожували вже кілька тижнів і їли переважно те, що взяли із собою, і я не їв нічого свіжого відтоді, як залишив дім. Найспокусливішими були кавуни. Були вони невеличкі й круглі, із біло-зеленою смугастою шкірою і яскраво-червоною полум’яною серединою. Я забув про відразу, яку відчув, коли мама змусила мене доїсти скибку кавуна, від якої вона відкусила, і не міг відвести від них очей. Мій рот переповнювала слина, я ковтав її, наче воду зі склянки. Для покупців нарізали маленькі трикутнички, щоб скуштувати перед тим, як вирішити, купувати чи ні, і дехто їх брав, але я не хотів так робити, бо було ясно, що в мене немає грошей.
На одному столі лежали яблука, груші, абрикоси, сливи та плоди завбільшки з яблуко, але зверху пухнасті, як абрикоси, і саме вони вабили мене найдужче. То були персики, але я не знав цього, бо вони не росли з іншого боку гір і я ніколи їх не бачив. Я думав, що то був особливий сорт яблук. Купа покупців відгородили мене від власника по той бік столу, і я розумів, що можу взяти один з них, покласти в кишеню і просто піти. Знову відчуваючи в горлі клубок, я простягнув руку до найближчого, узяв його пальцями, відчув його округлість і пухнастість у долоні й ніби вже скуштував. Ніхто нічого не сказав, і мені лише треба було покласти його в кишеню й піти геть.
Але тієї миті перед моїми очима виринув образ тата, і я пригадав, хто я такий. Я згадав, як гартував себе проти труднощів, які готувало для мене життя, коли ми жили на дворі граб’ї Кароля, а особливо — як легко я перемагав голод і радо сприймав покарання, коли мав обходитися без вечері, бо зіпсував сестрину ляльку. І я не був у змозі зараз встояти перед спокусою скуштувати шматок отого екзотичного плоду? І що тато й мама, й особливо знайомі, подумали би про мене, якби побачили, як я краду? Я зіщулився від самої думки, що вони подумали б, навіть якби побачили, як я вагаюся, вчинити так чи ні, і забажав десь заховатись і ніколи звідти не виходити. Я не міг так вчинити!
Інша людина тепер, повна світла всередині, як кімната, віконниці в якій нараз широко відчинили, я поклав плід на купу, з якої його взяв, обернувся й гордо відійшов від столу.
Мадярка?
Неначе височіючи над усіма довкола, мов споглядаючи все з чималої висоти, я прогулювався рядами поміж столів, уже не бажаючи та навіть не захоплюючись тим, що бачив, а просто помічаючи його та закарбовуючи в пам’яті.
Якоїсь миті я побачив за кілька кроків попереду пару, без сумніву, місцеві — чоловік середнього віку і дещо молодша жінка, — що йшли мені назустріч. Обоє були в чепурному одязі, чоловік — у темному костюмі й сорочці з краваткою, а жінка — в легкій квітчастій сукні та на високих підборах, і вони, ймовірно, щойно вийшли з церкви. Чоловік був пересічної зовнішності, а жінка — неймовірно красива, із класичним обличчям, як склянка прозорої води, і променистими очима, які нагадували мені очі пані Афродити.