Коли я помітив її, вона дивилася вбік, але потім перевела погляд на мене, глянула в мої очі й після нетривалого вагання всміхнулася — вона також помітила мої очі й визнала їх гарними. Якби я був своїм татом, вона радо стала б моєю коханкою!
Я всміхнувся їй у відповідь, і ми проминули одне одного, наче нічого й не було, а її чоловік нічого не зауважив.
У піднесеному настрої, втративши будь-яке зацікавлення до довколишнього, я швидко вийшов із базару й рушив до потяга. Я не міг пригадати, коли мені востаннє було так добре.
В очереті?
Стефа приготувала обід, але їсти мені не хотілося, тож я вирішив розвідати місцевість коло рейок. До відправлення було кілька годин — часу лишалося досхочу. Неподалік було щось подібне на озерце або великий ставок, і деякі люди пішли на нього поглянути, і я теж вирішив піти з ними.
На вигляд то, найімовірніше, було озеро, а не ставок, бо мало воно неправильну форму, і частина його висохла й поросла очеретом. Він був високий, мабуть, заввишки понад два метри і ріс так густо, що крізь нього було важко йти.
Я побачив у цьому виклик і вирушив в один бік, прокладаючи собі дорогу крізь хащі, наступаючи на стебла ногами й розсуваючи їх руками та ліктями.
Забравшись далеко вглиб, я зупинився і вирішив там залишитися. Було гарно й затишно бути оточеним зусібіч високими стрункими стеблами, наче стіною, і дивитися в синє небо, яким високо вгорі пливли поміж оперених кінчиків очерету білі пухнасті хмаринки. Я не бував на самоті відтоді, як залишив дім, і радів без міри, що міг нарешті лишитися один.
Земля під ногами була мокра, але я зробив щось схоже на ліжко з очерету навколо себе, зігнувши його й утрамбувавши, ліг зверху, зручно вмостився і задивився на небо.
Довкруги ходили люди, і я чув, як вони гуляють і розмовляють, але я лишався на самоті в своєму маленькому закутку і міг робити, що мені заманеться.
Я уявляв себе в Єгипті, десь на Нілі, місцині, подібній на ту, де був Мойсей, коли мати поклала його в кошик, або в Індії, де у високій траві зачаїлися тигри, полюючи на свою здобич, а також у плавнях уздовж Дніпра із запорізькими козаками, де вони готувалися до наскоку на турків, ладнаючи свої швидкі чайки. Я пам’ятав, якими видатними воїнами вони були і як вони ховалися під воду від турків і татар, занурюючись із головою і дихаючи крізь очеретинку, щоб потім несподівано напасти на ворога й перемогти. Мені кортіло самому таке спробувати.
Довкола була тиша?
Я, мабуть, мріяв так десь із півгодини або навіть більше, коли зрозумів, що довкола все стихло.
Спочатку я не хвилювався, але потім, усвідомивши, що це може значити, захолов од жаху. Чи не тому тут нікого не було, що потяг відійшов? Мені здалося, ніби я нещодавно чув гудок, який сповіщав про відправлення. Також я, здається, пам’ятав, як люди гукали одне одному, викараскуючись з очерету.
Так, я вирішив, я був певен, що чув свистіння потяга, який попереджав усіх, що час повертатися, і люди квапилися звідси, щоб на нього встигнути. Було це досить давно — хвилин зо п’ять тому чи трохи більше. І я це зігнорував!
Ти біг?
Як одержимий, я зірвався і пробував бігти крізь очерет стежкою, прокладеною раніше. Та це було неможливо, і моє просування скидалося радше на намагання звільнитися з чиїхось обіймів, аніж на біг. Я й далі проштовхувався крізь ненависний очерет, що ставав на шляху, спотикався, падав і підводився, щоб потім знову все повторити.
Та зрештою я опинився на відкритій місцині й побачив на відстані, високо на валу наді мною потяг. Він уже рухався, хоча досі повільно, і я помітив темні постаті якогось півдесятка людей, що бігли за ним, намагаючись наздогнати.
Ти кричав?
У відчаї я закричав їм, щоб зупинили потяг, простягнув руку, спіткнувся, впав, підвівся і побіг знову, витягуючи руку якнайдалі, неначе це могло допомогти. Але потяг набирав швидкість, стаючи щомиті меншим. Я не був певен, чи всі люди з тих, що бігли за потягом, спромоглися його наздогнати, але вже нікого не бачив. Я сподівався, що помиляюся і принаймні один з тих не встигнув, щоб я не залишився сам.
Ти біг далі?
Однак я не переставав бігти. Було видно тепер лише верхівки останніх кількох вагонів потяга, але я думав, що був шанс, що я ще зможу його наздогнати. Можливо, комусь удасться повідомити машиністу, що людина відстала, і він зупинить потяг.