— Марто, — покликав її Нікола. — Що з «мюнхаузенами»?
— Нічого. Практично все в порядку. У першому трохи коверзує блок терморегулювання.
— Знову… Яке розходження по контрольних замірах?
— Трохи вище норми. П’ять-шість десятих градуса.
— Відрегулюєш у ходових умовах, — кинув Казимиру Нікола й підвівся. — Здається, все. До роботи. Марто, зніми, будь ласка, із шурфу захисний ковпак.
Марта заправила в утилізатор останню порцію брудного посуду, швидко помила руки і, відкривши на борту «диліжанса» загальний пульт управління шахтовими роботами, вимкнула захисне поле.
— Готово! — змахнула рукою.
— Бувай здорова! — гукнув їй Кралек, зарощуючи над собою ліхтар «мюнхаузена». — Дивись не обпечись на сонці!
«Мюнхаузени» здригнулися, знялися з місця, подолали бруствер кристалічного фірна й пірнули в шурф. Якийсь час усе було тихо, та раптом у надрах крижаного щита глухо бухнуло, і з шурфу, неначе гейзер, вдарив гігантський струмінь льодяного пилу. Марта знову ввімкнула захисне поле й почала швидко нарощувати висоту його воронки. Над табором виріс величезний туманно-сріблястий смерч. Марта відразу ж скрутила його в спіраль і спрямувала викид убік від табору. Потім заблокувала потужність поля на стаціонарному режимі. Далеко на заході на снігову пустелю повільно спускалося сріблясте марево.
Марта вилізла з «диліжанса» і оцінюючим поглядом окинула територію табору. Сьогодні днювальному припало чимало роботи.
Найперше вона розморозила «землерийку», ввела до неї програму і відправила по сліду «черв’яка». Одержавши завдання, «землерийка» дзиґою закрутилась по табору, часто зупиняючись для підльодної зйомки. Проте зі зйомкою, вочевидь, нічого не вийшло, бо «землерийка» раптом невдоволено заверещала й побігла по величезній спіралі. Нарешті наштовхнулася на крихкий замет, полишений «черв’яком» на місці його входження в крижаний щит, і гулькнула туди. Якусь мить сніг у центрі замету ще ворушився, просідаючи вглиб, потім усе стихло.
Марта зітхнула, стягла через голову комбінезон і, залишившись у самому купальнику, почала пакувати в «диліжанс» експедиційне спорядження, розкидане по всьому табору.
Коли вона скінчила свою роботу, на втоптаному майданчику залишились лише два намети і самотня душова кабінка. За цей час Каріатида встигла майже досягти зеніту, однак сніговий гейзер із шурфу продовжував бити з неослабною силою. Обідати, певно, ніхто не збирався.
Про всяк випадок Марта замовила в похідній кухні обід «до запитання» і десь із півгодини безцільно тинялась по табору. Але потім махнула на все рукою і лягла загоряти прямо на сніг.
День восьмий
Інформаційне зведення
На сьогоднішній день сорок два добровольці пройшли акватрансформацію. Летальних випадків немає.
На північному сході академмістечка розпочалось будівництво оранжерей для вирощування акватрансформованих рослин. Роботи передбачається завершити у двотижневий термін.
Розконсервовані резервні синтезатори дали першу партію білка на основі води-44.
Всі спроби встановити зв’язок з орбітальною станцією «Шпігель» досі не досягли мети.
Для евакуації персоналу баз «Північний полюс» і «Південно-Східний хребет» відправлено бригади спеціального призначення. Завдання бригад: демонтаж наукового обладнання з метою збільшення житлової площі, цілковита герметизація баз і переведення їхніх систем життєзабезпечення на оборотні цикли. Переобладнані бази будуть використані для розміщення шкіл-інтернатів.
Продовжуються пошуки двох гляціологічних партій, які ведуть вільні дослідження на крижаному щиті…
5
— Послухайте, Ретдіс, — сухо мовив Кратов, — минає вже четверта доба, як п’ятнадцять чоловік під вашим керівництвом товчуть воду в ступі. Ви що, гадаєте, цим можна займатись довіку? Мені потрібен зв’язок зі «Шпігелем»!
Ретдіс різко випростався у кріслі. На зблідлому обличчі виразно проступило ластовиння.
— А ви пробували навчити кота їздити на велосипеді? — уїдливо поцікавився він.
— Ви ж спеціаліст найвищої кваліфікації! Це ваша робота, ваше друге «я»! Чи, може, це не відповідає дійсності?
— В умовах викривленого простору мені не доводилось працювати.
— Викривлений простір… Нікому не доводилось працювати є подібних умовах! Але ж голова на плечах у вас є? її, до речі, я досі вважав світлою!
— Саме завдяки їй я переконався, що всі сучасні засоби зв’язку в даній ситуації непридатні.
— Ретдіс, ви не вважаєте, що наша розмова почала скидатись на дуель? До того ж досить запеклу? — раптом пом’якшав Кратов.
Ретдіс насуплено мовчав.
— Здається, це моя провина, — продовжував Кратов, — і я прошу вибачення.
У відповідь — стриманий кивок.
— Чим зараз займаються ваші люди?
— Думають.
— Ну, що ж, загалом це теж робота.
— Я не можу примусити їх битися головою об стінку.
— Ми ж, здається, відклали шпаги вбік?
— Тоді давайте говорити по суті.
— Домовились. Отже, як я зрозумів, всі відомі способи зв’язку непридатні?
— Сучасні засоби зв’язку. Тобто ті, які ми зараз використовуємо. Відомих же засобів існує нескінченна множина, навіть якщо відкинути такі, як пневмопошта, тамтами тощо.
— Відомі… - Кратов почав посилено терти собі скроні. Весь минулий тиждень йому доводилося спати не більше двох-трьох годин на добу. — До речі, а чому ви розглядаєте лише сучасні способи зв’язку?
— Ми виходимо не стільки зі своїх можливостей, скільки з можливостей «Шпігеля», а вони більш обмежені ніж наші.
Кратов замислився.
— Якщо не помиляюсь, то на «Шпігелі» є чудова оптична апаратура, що дозволяє їм милуватися ластовинням на наших носах…
Ретдіс заперечливо похитав головою,
— Що, вже пробували?
— Теоретично. На жаль, дисперсія світла в умовах викривленого простору настільки велика, що нам довелось би креслити літери довжиною в сотні метрів.
— То в чому ж річ? Хіба в нас немає підходящої площі? Пишіть на снігу.
— Боюсь, що ми вже згаяли час. Минуло вісім днів. Та й навряд чи будуть вони роздивлятись нас з допомогою оптики. Але я гадаю, що коли навіть ми не знайдемо способу зв’язку, то вони здогадаються спуститись на Сніжану в розвідувальній шлюпці…
— Цього ні в якому разі не можна допустити. Шлюпка може здійснити лише один рейс — сюди й назад. Інших кораблів у нас немає, і пального теж. І якщо вони прилетять сюди раніше, аніж ми знайдемо спосіб зв’язатися з ними, то це буде розвідувальний рейс з метою з’ясування ситуації. Дуже мало надії, що спустяться вони всім екіпажем. Таким чином, ті, що залишаються на станції, займуть місця, призначені для дітей. Тепер ви розумієте, чому нам так потрібен зв’язок?
На верхній губі Ретдіса виступили краплини поту.
— Вибачте, — насилу вимовив він. — Я про це не подумав. Я піду працювати.
— Хвилинку, — зупинив його Кратов. — Текст повинен бути приблизно таким: «Категорично забороняється використовувати шлюпку. Звільнити від наукової апаратури всі приміщення станції. Усі системи життєзабезпечення перевести на оборотні цикли, в першу чергу — баланс води». Подумайте, як це скоротити до мінімуму, щоб менше писати, бо це займе багато часу. Але заборона на шлюпку — передусім. Все зрозуміло?
— Так. — Ретдіс витяг з кишені дешифратор і почаклував над ним. — Отже, так: «„Шпігелю“. Шлюпку не використовувати. Зациклити системи життєзабезпечення. Наукову апаратуру — за борт».
— Зрозуміють? — засумнівався Кратов.
— Потім можна буде написати більш детально.
— Гаразд. Ідіть.
— До побачення.
— Удачі, - побажав Кратов. — Зв’язок закінчено.
Ретдіс разом із кріслом укрився молочною плівкою і зник. Натомість залишилася біла кулька інформатора.