Йшлося про організацію вечірки для бізнесменів, які підписали важливу угоду і на радощах вирішили відсвяткувати. Для Остапа в цьому нічого нового не було — він і раніше виконував такі доручення, тільки от зазвичай бюджет святкування був удесятеро меншим.
— Нам потрібне все за найвищим ґатунком, — заявив замовник. — Все в найкращому вигляді, чуєш? Другий ґатунок лишіть краще собі. Будуть наші жінки, солідні люди. Такої компанії ви ще не бачили!
— Зробимо, — відповів Остап. — Ми не звикли працювати абияк. Завжди все виконуємо найкращим чином.
— Ти мене не зрозумів, — брезкле обличчя скривилося вдаваною огидою. — Нам не потрібна купа педиків, що скакатимуть навколо нас. Цієї херні повно і в кабаках! Я тобі кажу — нехай усе буде так, як ви ще не робили! Вважай, що працюєш на самого Господа Бога!
— Хм… — знітився хлопець. — Звісна річ, я вас розумію…
— Навряд, — перебив замовник.
— Чому ж?
— Ти себе у дзеркалі бачив? — глузлива посмішка не сходила з обличчя нахаби. — Я розмовляю з тобою двадцять хвилин, а вже дивитися гидко! Що ти на себе начепив, га? Ваша контора такий вигляд і на нашому паті матиме? У вас тут усі такі? — скривився клієнт.
«…Пробігши невелику відстань, що, проте, здалася вовкові нескінченною, він озирнувся. Сподіваючись, що переслідування припинилося, звір прагнув роздмухати іскорку надії. Та сподівання виявилися марними. Мисливці на снігоходах продовжували полювати за бідолашною твариною.
Для них це був шматок м’яса та непогане хутро, об котре вони потім витиратимуть ноги або на якому валятимуться перед каміном. Вони не бачили живої істоти з почуттями та правом на життя. Не вважали, що він має право на існування.
Звір зрозумів, що довго не втримається. Годину, можливо, дві. Серед снігової пустелі захисту він не бачив. Лише неосяжний сліпучо-білий простір без меж. Важко зітхнувши, вовк кинувся далі.
Його сильні лапи провалювались у кучугури снігу, до хутра примерзали сніг та шматочки льоду. Тіло раптом обважніло. Серце шалено калатало, проте не від утоми чи перенавантаження.
То був страх. А ще — невимовний розпач: сподіватися на людяність убивць було не варто.
Удалині сяйнуло озеро. Вовк знав це напевно. Не раз він блукав тут у пошуках харчів. Можливо, він зможе відшукати там якийсь закапелок, де можна буде перечекати…»
У цілому ж зустріч пройшла непогано: про все домовилися, все вирішили. Ще трохи попрацювавши, Остап почав збиратися, щоб не спізнитися на побачення. Коли він спустився на перший поверх, його погукали — на сходах стояла секретарка директора.
— Даруй, але мусиш повернутися. Нагальна справа, — захекано повідомила дівчина.
— А щоб вас! — тихо вилаявся хлопець. — Ніякого особистого життя…
Зітхнувши та гублячись у догадках — що ж знадобилося шефові? — Остап поплентався за секретаркою нагору. Директор уже чекав на нього та був у дивному настрої.
— Збирайся у відрядження! — навіть не привітавшись, кинув шеф.
— Чи можна поцікавитися, що за поспіх?
— Щойно дзвонили наші партнери із західного регіону — є вигідна пропозиція. А ти ж у нас найкращий — тобі й вирушати! Там клопоту небагато, але мушу надіслати відповідальну людину. Якщо все мине добре — отримаєш підвищення, — обличчя директора сяяло.
— Гаразд, — промовив Остап. А подумки тяжко зітхнув.
— Квитки, інформація та всі інструкції вже у приймальні. Забереш їх у Люди. Твій потяг сьогодні о сьомій. Дивись, не спізнися!
— Я Вас колись підводив? — усміхнувся юнак.
— От і цього разу мусиш гідно представити нас, — шеф поплескав хлопця по плечу. — Успіху!
За дві години Остапа вже мчав швидкісний потяг. Така мандрівка трапилась Остапові вперше, тож він роззирався. У вагоні було прохолодно — працював кондиціонер. Згадавши про побачення, Остап зателефонував хлопцеві.
— Вибач, — почав Остап. — Терміново примусили їхати до іншого міста. Як повернуся, не відмовишся побачитися?
— Авжеж, про що мова? — весело заторохкотіло у слухавці. — Як закінчиш усі справи — обов’язково зателефонуй.
— Дякую за розуміння, — у хлопця відлягло від серця.
Навколо весело гомоніли люди, за вікном змінювалися краєвиди. Навпроти — через стіл — сиділо дівча. Кучеряве волосся, веснянки — просто дівчина, якій випало стати його супутницею. Промінь сонця несподівано осяяв її обличчя. Щось було у ньому таке приємне та солодке… Ніби порухом руки однієї з муз юнак вийняв кілька аркушів та олівець.