– А я уявляю…
Юра поглянув на нього і нічого не сказав.
3
Після того, як міліція отримала передсмертну записку Олексія Лускувця, справу пообіцяли закрити в найкоротші терміни.
Якби ж то свою приватну справу він міг так швидко закрити!..
Олександр вийшов із районного відділку, куди особисто відвозив записку, бо звик усе тримати на контролі, й потрапив під дощ. Не сильний, але доволі неприємний, особливо коли затікає за комір і перетворює твій світлий костюм на плямистий. І «Хюндай» припаркував далеченько від входу, і парасолі не взяв.
Сідаючи у своє авто, вкотре подумав про особистого водія, бо їхати в годину пік вулицею Зеленою було заважким випробуванням для його нервів, тому вирішив поки що не повертатися на фірму, а залагодити кілька справ у центрі. Водія звільнив пару місяців тому. Той дозволяв собі хильнути зайвого звечора і приходити зранку з перегаром, але все одно казатимуть, що шеф – самодур. Та йому не звикати.
Але найбільше нервувало не те…
Крізь вікно автомобіля Олександр бачив, як мати Олексія Лускувця заходить у двері, з яких він щойно вийшов, і поспішив забратися подалі з цього місця.
Нервували його ці кабінети, схожі один на одного, і чиновники в цих кабінетах, і те, як рік тому він – отак само, як ця жінка в чорному, – намагався там відшукати правду.
На відміну від неї було у нього і більше важелів впливу, і більше засобів схиляння на свій бік, але по суті – вони з нею перебували в тих кабінетах у ролі прохачів, хоча просили всього лиш докопатися до правди – заняття, до якого начебто були покликані ті, хто там сидів.
І коли все це зміниться – він навіть не уявляв.
Жити в цій країні було непросто, але ще гірше було померти за нез’ясованих обставин. Гірше – для рідних і близьких. Для тих, кому не все одно, як ти помер.
4
Фармація – третя після торгівлі зброєю і будівництва доріг галузь за прибутковістю. Так вважали в гуртовому відділі «Конвалії», пишаючись призовим місцем. Під «прибутковістю» малися на увазі нелегальні прибутки, звісно.
– Дивись, як ми з ними працюємо, – провадив навчання менеджер Закарпатської області, поки Максим допивав чергову каву. – Вони замовляють нам одну упаковку анальгіну, повторюю – одну, для того щоб мати на неї сертифікат і накладну з нашою печаткою. Всі інші дев’ятнадцять упаковок анальгіну того ж виробника тієї ж серії вони беруть у нас за другим варіантом, тобто без накладної. У звітність вони не підуть, податок з них вони не заплатять, а прибуток покладуть собі в кишеню. І так працюють вісімдесят відсотків аптек. Уяви собі масштаби!
– Терези…
– Що?
– Все на світі має свою вагу і все прагне до рівноваги. Якщо чогось забагато, система одразу почне це виправляти. Тоді на другу шальку терезів треба буде покласти щось відповідне і так само вагоме, щоб їх зрівноважити…
– Та ти філософ, Максе! – підморгнув йому Юра.
– Не я, це Лешек вивів таку теорію, а я так, переповідаю. Тільки Лешек замість слова «система» вживав слово Бог.
Юра нахилився ближче.
– Кажуть, його дівчина – на лікарняному. Не здивуюся, якщо їй дах зірве після цього.
– На похороні має бути.
– Ага, завтра побачимо. Ти ще не дооформився?
– Ні, зараз піду. Юр…
– Я сідаю на замовлення, тому бігом туди й назад, будеш освоювати нашу «Оупен Офіс». І помаленьку набирати замовлення з аркушів. Програма – лялька, тому освоїш швидко!
– Юр, а хто ще на фірмі товаришував з Лешеком?
Юра натягнув навушники і відкрив на компі віконце для набирання накладних.
– Хто? Анжелка з юридичного. Ще хлопці зі складу. Коли він був на зміні – вони могли розслабитися, знали, що нікого не здасть! Отакий був мужик! – Юра підняв великий палець і проказав у мікрофон: – Марієчко Сергіївно, ви вже, мабуть, зачекалися нас? Ваша улюблена фірма готова відвантажити вам півскладу, тільки розчистіть там побільше місця в закромах і побільше грошиків нашкребіть «по сусєках»…
Максим вийшов на сходовий майданчик і зрозумів, що окрім кави треба ще якогось бутрика на зуб кинути. Запах привів його до входу у кафе просто з території фірми. Всередині сиділа лише одна відвідувачка – ефектна дівчина років двадцяти шести – двадцяти восьми в стильному облиплому костюмі й з довгими кігтями. Пила сік і щось шукала в планшеті «Самсунг» з семидюймовою діагоналлю. Він теж любив цю фірму.
– Мені хот-дог, – кинув Максим бармену. – Привіт, я – Макс! – підкотив він до кралечки, за давньою звичкою переконаний, що йому запропонують місце поруч. Та й не тільки місце… – Можна скласти тобі компанію?