Маскування! Різ потягнувся і зняв з кронштейна над головою перший-ліпший плащ. Накинув його на себе і лише тепер усвідомив, як він змерз.
Скрадливі кроки наближалися. Промінь кишенькового ліхтарика впав на сусідній ряд кронштейнів.
Тікати!
Намагаючись не викрити себе ані шарудінням, ані скрипом, Різ вислизнув з-за вішалок і поплазував до вітрини, в якій безглуздо посміхалися ошатно вбрані манекени. Притиснувся до скла, обмацуючи кожен дюйм поверхні. Якось же вона має відчинятися! Угорі експозицію прикрашала стрічка з написом «Мода — 1984».
Він біля мети!
Поліцейська машина поверталася, промінь прожектора знову затримався на вітрині. «Тут лишатися не можна», — вирішив Різ і почав відступати в глиб зали. Звідусіль йому вчувалися приглушені кроки, здавлений шепіт. Біля взуттєвого прилавку він змусив себе зупинитися. Де ж переслідувачі? Здається, усе вщухло. «Пощастило», — подумав Різ. Він узяв пару черевиків, приклав до своїх підошов. Замалі. Спробуємо ще одну пару. Занадто тісні. А ось ці як улиті!
Тієї хвилини, коли Різ, відірвавшись від переслідування, міряв взуття, попереду знову замигтіли вогні ліхтарів. Де сховатися? Трохи віддалік він побачив кабінку з розсунутими завісками та написом «Фото на паспорт». Різ скочив туди, щільно зашморгнув фіранки, сів на стілець та зашнурував черевики.
Споконвіку кожен піхотинець знає азбучну істину: зручне взуття для солдата так само важливе, як і гарна зброя. Різ поворушив пальцями в зашнурованих черевиках, припасовуючи обновку. Черевики легкі, підошва тонка. Для путівця або в лісі непридатні, а в місті — якнайліпші. Збоку напис «Nike». Що б то означало? Єдиним відомим йому предметом з подібною назвою була старовинна модель балістичної ракети.
Тонкий тремтливий промінчик пробився в щілину між фіранкою та підлогою. Здригнувся і зник. Різ почув слабкий шерех. Десь поруч посвітили ліхтарем. Нерозбірливе перешіптування стихло, кроки віддалялися. Різ визирнув з кабінки. Шлях вільний.
Перед ним піднімалася металева стрічка вимкненого ескалатора. Перестрибуючи східцями, Різ злетів на другий поверх. Гоподарчі товари. Жіноча білизна.
Біля південно-східної стіни він знайшов те, що шукав. Аварійний вихід! Двері зачинено, раму оперезано дротом — примітивна система сигналізації. Табличка на дверях попереджала, що скористатися виходом можна лише в надзвичайній ситуації. Може, обійдеться.
Різ відтягнув засува, і двері прочинилися без жодного звуку. Сигналізацію або відключено, або виведено з ладу перевантаженням усієї місцевої електромережі після хронопортації.
Влаштувавшись на майданчику запасного виходу, Кайл оглянув вулицю. Виявляється, він стояв просто над порожньою поліцейською машиною з вимкненим світлом.
По-котячому нечутно Різ зіскочив на асфальт і зігнувся, ховаючись за авто. Звичка до самодисципліни змусила його ще раз здійснити розвідку на місцевості.
Вулиця порожня. Але за рогом хтось є. Про всяк випадок він смикнув на себе дверцята машини. Неймовірно, але було відчинено. «Роззяви! Геть про все забули — так поспішали мене вхопити за хвіст!»
Кайл сів за кермо. Ключів у замку запалювання не було. А машина йому зараз ой як потрібна!
Подивимося, на що тут можна розжитися. Головне, це, звичайно, «ремінгтон-850». Очі Різа гарячковито заблищали. У них тут увесь антикваріат, як новісінький! Він зняв зброю з підставки та сховав під плащем. Збоку непомітно й завжди напохваті. Різ поквапливо відійшов від машини й повернув за ріг. Тепер можна розслабитися. Кілька хвилин тому він був беззахиснішим за немовля. Зараз, одягнений і озброєний, Різ анітрохи не відрізнявся від першого-ліпшого перехожого. Слід подбати ще про гроші, харчі та машину. Час він поки що має.
Чорт забирай! Він таки прорвався сюди!
Серце радісно закалатало від п’янкого усвідомлення, що він, попри все, живий та готовий до вирішального бою. Різ примружився, змахнув з обличчя краплини дощу і побачив мальовничий довоєнний пейзаж. Він стояв на перехресті Шостої вулиці та вулиці Олив. Майдан через дорогу називався Першинґ-сквер. Невже він народився за якусь милю звідси?! У дитинстві він тут бавився. Але дитячі спогади не зберегли нічого подібного до цієї вичепуреної вулиці, забудованої п’яти— та шестиповерхівками, що стоять серед ошатного парку.
Кайл пригадував події, що сталися лише кілька десятків хвилин тому. У його вимірі. Десь годину тому він ступав глибоким підземним бункером на чолі загону підривників. Позаду ще вибухали потужні снаряди. Його хлопці розпеченим залізом випікали це згубне місце. Каменя на камені не лишали. Їх запаморочила хмільна радість перемоги. Люди, подолавши роботів, відчули свою монолітну єдність і ладні були йти до кінця.