З відчиненої скриньки випало два рахунки, лист від матері та якась кореспонденція для Джинджер. Поки що їй не надто дошкуляли освідченнями знехтувані статечні шанувальники. Якось переживемо! Тим більше, що сьогодні ввечері в неї побачення, на яке вона чекала весь тиждень. Сара ще не знала, що запам’ятає цей вечір довіку. «Жодних повітряних замків, — присадила вона себе. — Він, звичайно, не чарівний принц. Нічого особливого. Зате має білети на концерт Джуліана Леннона у спорткомплексі Бауд».
Сара поринула у мрії, де романтична зустріч перетворювалася на палкий роман.
Доріжкою до будинку бігла Джинджер Вентура. Вона вдерлася у світ Сариних фантазій, безжально руйнуючи його. Висока спортивна чорнявка, вона ледь засапалася, але енергії в неї не поменшало. Базікаючи із Сарою, Джиндер і далі бігла на місці. У навушниках, з якими вона ніколи не розлучалася, гриміла мелодія Брюса Спрингстіна. У руках у міс Вентури все горіло, навколо все ходило ходором. Від неї струменіли енергія та невичерпний оптимізм.
— Чи є щось для мене? — видихнула вона.
Сара простягнула конверти. Брови Джинджер здивовано злетіли, коли вона прочитала напис на одному з них.
— Господи! Сьогодні все вирішиться!
І, підхопивши Сару попід руку, Джинджер потягла її до квартири.
— Що сталося? — тривожно спитала Сара.
— Мої аналізи!
— Які аналізи?
— На вагітність, дурненька! Хіба я тобі не казала?
Сара зупинилася на порозі.
— Ні, звичайно.
— Мабуть, забула, — легковажно відгукнулася Джинджер, входячи до вітальні.
Тихо зойкнувши, Сара намацала за спиною ручку дверей.
— Але ж ти бережешся. Як це могло статися?
Джинджер надірвала конверт.
— Ти ж мене знаєш. На таблетки я витрачатися не можу. Усе інше ефективне на вісімдесят відсотків, двадцять — ризику. У мене сталася затримка минулого місяця, ну ось…
— Який результат?
Джинджер спробувала легковажно пожартувати:
— Ставлю п’ять доларів, що все гаразд.
— Не зволікай, Джинджер, мерщій читай!
— Добре, — мовила Джинджер з недбалим і незалежним виглядом, за яким не могла приховати розгубленого очікування. Вона витягла з конверту аркуш паперу, її обличчя набуло характеру покірної приреченості.
— Яке ім’я оберемо? Може, просто Мет-молодший?
У Сари все похолонуло всередині.
— Ні, Джинджер… О господи! Ну що ж тепер робити?..
— Чогось випити, — Джинджер підвелася і попрямувала до кухні.
Сара ошелешено дивилася їй услід. Бути цього не може, щоб розумна, практична Джинджер ускочила в таку халепу! Вона ж… Незбагненна підозра штовхнула Сару до столу. Вона розправила зім’ятий подругою аркуш і… Як легко Джинджер спромоглася її ошукати!
Розлючена, вона вдерлася до кухні. Джинджер вистрибнула з-за холодильника, забризкавши Сару холодною мінералкою, пляшку якої щойно відкоркувала. Сара верескнула від несподіванки, вимахуючи руками.
— Яке паскудство! — обурено розпочала Сара й не стрималася від сміху. — Не знаю, як тобі все це сходить з рук!
Джинджер підморгнула їй.
— Можу пояснити. Тобі це самій сподобається, мала.
— Ти ж від початку знала, що нічогісінько немає!
— Ще б пак. У мене з тринадцяти років усе за розкладом.
— То й навіщо треба було дурити мене?!
— Ти сприймаєш усе занадто серйозно!
Сару почав дратувати цей зверхній тон Джинджер, у якому лунало: «Я глузую з тебе й не приховую цього. З довірливими дурепами інакше не можна»..
Сара безнадійно похитала головою. Джинджер щиро вважала, що повчати Сару — її хрест і святий обов’язок. Майже такої ж думки дотримувалася й Сарина мати. Жодна з них не розуміла, що Сара вже впевнено стала на ноги: працювала, навчалася, та ще й щомісяця відкладала по кільканадцять доларів. Її задовольняло таке життя. Вона мала свої проблеми, які цілком можна було розв’язати. Інколи Сара замислювалася: а чи доводилося подрузі коли-небудь страждати?
— Слухай-но, Джин, — невпевнено розпочала вона. — Якби результат був позитивним, що б ти вчинила?
— Повідомила б Метові та зловила неабиякий кайф, дивлячись на його пику.
У ті хвилини, коли Сара замислювалася про материнство, подібна перспектива її не приваблювала. Свої можливості Сара оцінювала не так високо, щоб ліпити іншу людину за власним взірцем. А Джинджер вона відповіла:
— Нам вистачило б однієї дитини на двох. Я б ходила до вас у гості.
Джинджер ляснула її по коліну.
— Не мели дурниць. З тебе буде чудова мати!