— Я можу з цим і зачекати. «Я здатна кохати по-справжньому, — думала Сара. — Лише б зустріти. вірну людину, яка сама вміє кохати». Але такі чоловіки трапляються в житті так само часто, як і кіоски з прохолоджувальними напоями в центрі Аравійської пустелі. Невеличке коло її друзів з роками розпалося. Хтось поїхав навчатися, хтось одружився. Треба було налагоджувати нові стосунки. Але все якось не складалося. Ті, хто подобався Сарі, зустрічалися з іншими або навіть не звертали на неї уваги.
Задоволена Джинджер спостерігала за подругою.
Сара чудова дівчина. Можливо, аж занадто. Джинджер часом здавалося, що неймовірна Сарина наївність — це своєрідний щит, за яким та переховується від реальності. Інколи Джинджер прагнула обійняти подругу, щиро з нею поговорити, та натомість застосовувала свої прийоми шокової терапії, на кшталт цього — з листом із клініки.
— Чи не стала я на Пагслі? — стурбовано мовила Джинджер, вивчаючи підошви своїх кросівок.
Сара, здригнувшись, поглянула в куток кімнати, де в пластиковому тераріумі, неначе доісторичний ящір за склом музейної вітрини, завмерла зелена ігуана. Красуня Пагслі завдовжки у три фути перейшла Сарі у спадок від останнього її друга, і слід сказати, що взаємна приязнь перевершила ті почуття, які пов’язували дівчину з колишнім господарем ящірки.
Сара, поставивши руки в боки, повернулася до подруги, усім своїм виглядом натякаючи на неминучу розплату. Джинджер азартно підморгнула їй:
— Як я тебе розколошкала?!
— Помри, Вентуро!
Сара з відчайдушним криком стрибнула на Джинджер.
Наполегливий виск домофона припинив їхню метушню.
Джинджер вивільнилася й натисла кнопку.
— Нам грошовий переказ чи гарні новини? — поцікавилася вона.
З переговорного пристрою ледь чутно пролунало:
— А як щодо сексу?
— Просто зачекалася! Роздягтися можеш за дверима, якщо хочеш.
Мет Б’юкенен не мав намірів роздягатися, бо з одягу на ньому й так були лише майка та шорти, які майже не приховували чудової м’язистої фігури важковаговика. При цьому Мет майже не вдавав із себе супермена, не вихвалявся своїми біцепсами. Важко повірити, але чолов’яга, здатний зрушити з місця вантажівку, був найлагіднішим серед усіх Сариних знайомих.
Сара збирала підручники у своїй кімнаті, коли у вітальні благально заскрипіла канапа, на яку щось гепнулося. Сара підхопила торбинку й вийшла до них. У вітальні стояв ґвалт. Кинута на спину та притиснута могутніми Метовимй ручиськами, Джинджер верещала:
— Ха! Рахунок три-два! — переможно оголосила вона, пручаючись щосили.
Міс Вентура спромоглася розчепити його мертву хватку, викрутивши Метові вказівного пальця, і навіть покласти здорованя на лопатки.
— Capo! Іди ж-бо сюди! Допоможи мені впоратися з. цим чудовиськом!
— Перепрошую, але з мене на сьогодні досить, — відповіла Сара, сідаючи на канапу й починаючи збирати довге каштанове волосся в кінський хвіст.
А Джинджер та Мет уже обіймалися, ніжно дивлячись один на одного. В очах Мета палала така щира щеняча відданість, що Сара на мить позаздрила подрузі. Сама вона не розбалувана шанувальниками. Вона, звичайно, подобалася деяким хлопцям, але жоден з них так на неї не дивився. Колись її покохають так само палко. Можливо, це станеться сьогодні?
Вони разом спустилися до гаража. Мет жартома обійняв обох дівчат. Сара підійшла до свого мотоцикла.
— Заїхати по тебе після роботи?
Джинджер кивнула.
— Сходимо увечері разом до піцерії?
Сара спробувала відповісти якнайнедбаліше, але голос зрадив її:
— Шкода, але сьогодні не зможу.
Мет легесенько вщипнув її:
— Отакої, Capo!
— Не вигадуй, Мете. Нічого надзвичайного. Хлопець як хлопець. На роботі познайомилися.
— Це той, що на чорному «порше»? — поцікавилася Джинджер.
Мет обійняв Сару за плечі й одвів убік.
— Тобі щось потрібно? — запитав він.
Вона знітилася.
— Ти про що?
— Ну, гроші там. Про всяк випадок. Щоб ти відчувала себе. вільніше. Можливо, ти сама схочеш дати йому відкоша. Ми ж і гадки не маємо — що він за один? Куди збирається тебе потягти?
Сара силувано всміхнулася і зняла Метову руку зі свого плеча.
— Красно дякую, татусю. Не вперше йду на побачення.
Неясний внутрішній голос, який вона легковажно називала «наша маленька Сара», нагадав, що Мет пхає носа в чужі справи не з цікавості, а тому, що вони з Джинджер турбуються про неї.
Загалом «наша маленька Сара» часто мала рацію. Інколи Сара прислуховувалася до свого внутрішнього голосу, але частіше прагнула спекатися його.