У Термінатора порушилася робота зорової системи, зображення стало збільшуватися. Людина-машина втратила відчуття рівноваги. Коли по його спині завдали третього удару, який переламав хребет і тазові кістки, кіборг захитався. Механічні приводи заклинило, вони позгиналися й застигли, висловивши свій протест сталевим брязкотом. Розіп’ятий на стіні домни, Термінатор упав на коліна.
Четвертий удар Т-1000 припав кіборгові поміж ключиць.
Голова впала Термінаторові на груди. Він сповз на підлогу. Імпульси з глибинних структур посилали струмені в його штучний мозок. Термінатор не міг, як людина, згадувати своє життя, але в його пам’ять було введено багато даних, у тому числі про життя різних людей. Хаотична картина людських почуттів виникла в його мозку, перед очима промайнули уривки подій, що сталися останніми днями, а у вухах немов звучав прокручуваний не з тією швидкістю магнітофонний запис.
Сара і Джон стоять на колінах і обіймаючись ридають. Джон намагається приховати свої сльози. Сара бореться з Т-1000, а в самої така жалюгідна зброя! Т-1000 незворушно реагує на зміну обставин… Потім на якусь мить Термінатор дивовижним чином збагнув сенс свого існування, зміст людських взаємин. У його мозку нібито стався атомний вибух, і кіборг раптом навчився того, що не було запрограмовано його творцями.
Він почав відчувати.
Термінатор упав на бетон. Розряди енергії бомбардували його мозок, немов ракети, що втратили керування. Конаючи в передсмертних конвульсіях, робот одержав найсерйозніший урок про органічне життя.
Погано тільки, що він не мав часу добре його засвоїти.
Термінатор, лежачи на підлозі, був жалюгідним видовищем: така собі гора уламків. Але вцілілі ділянки його напівзруйнованої свідомості зуміли підключити запасне джерело енергії. Небесна Мережа наділила термінаторів здатністю давати раду найсерйознішим ушкодженням. Вони мали настільки високу свідомість, що це дозволяло їм самим усувати свої внутрішні неполадки і продовжувати виконання завдання. І зараз мозок людини-машини відновлював зв’язки між рівнями багатошарового, немов цибулина, мозку. І, незважаючи на великі зовнішні і внутрішні пошкодження, кіборг намагався знайти запасні ланцюги для передачі команди.
Рухайся.
Рухайся.
Рухайся…
Спалахнула іскра. Тут, там… Потім колінний суглоб конвульсивно смикнувся.
Рухайся!
Нога зігнулася.
Жодна людина не змогла б оговтатися від такого струсу. Жодна людина не має такої потужної системи команд, умонтованої в кожну молекулу штучного мозку.
Крім того, Термінатор побачив одкровення і мав твердий намір підвестися, незважаючи на відмову системи механічних приводів.
Кіборг помалу повз уперед, тягнучи нерухомі ноги. Обрубок руки скреготав кахляною підлогою. Але червоне комп’ютерне око, що виднілося на місці вибитого людського, палало рішучістю.
Термінатор дотягся до гранатомета М-79, якому призначено було вирішити всі проблеми. Затвор, як і раніше, був відкритий. Кіборг підчепив зброю покаліченою рукою, а здоровою намагався дістати останню гранату, що закотилася під величезну плавильну піч. Він витягнув металевий палець і спробував викотити її звідти. Адже Термінатор ще не виконав свого завдання!
Т-1000 теж. Піднявши над головою важкий сталевий багор, поліморфний робот з нищівною силою обрушив його на ворога. Багор увігнався в спину Термінатора, потрапивши точно в пролом, що виник у броні, яка оточувала тулуб людини-машини.
Т-1000 розхитував багор, намагаючись розширити отвір. Потім націлив багор вістрям донизу і простромив кіборгові груди.
Т-1000 прип’яв Термінатора до підлоги.
Тепер кіборг міг тільки мріяти про те, як би завдати свого останнього, передсмертного удару.
Стратегія дев’ять тисяч вісімдесят п’ять.
Термінатор запекло вчепився за цю думку, але голова його упала на груди, і він завмер. Уціліле око згасло.
Т-1000 поглянув на кіборга й вирішив, що мати з ним справу надалі тактично недоцільно. Робот зосередив увагу на головній цілі й попрямував на її пошуки, щоб завершити виконання завдання.
Джон, немов щур, визирав зі щілини поміж печами. Над ним гуркотіли агрегати, за якими більше ніхто не стежив. Хлопчик почув, як хтось тихо й наполегливо кличе його:
— Джоне! Джоне! Ти мене чуєш? Ти де?
Це була його мати.
Хлопчик виліз із темної щілини і ступив на майданчик біля величезного тигля. Усередині палала розтоплена сталь. У розпеченому повітрі дивно виблискували навколишні предмети.