Джонові очі розширилися від жаху: він раптом зрозумів, що має на увазі кіборг. Джон захитав головою.
— Ні.
Термінатор подивився просто в очі Джонові. Після того, що робот пережив, він виглядав жахливо, але все одно вигляд у нього залишався шляхетним і…
… добрим.
Людина-машина сказала:
— Я мушу піти, Джоне. Усе скінчитися тут. Інакше я стану продовженням цієї історії.
Він відвернувся, і його поранена людська половина опинилася в тіні. Джон бачив лише хромований кістяк і червоне око.
І все-таки хлопчик попросив:
— Не роби цього. Будь ласка. Усе буде добре. Залишся з нами!
Термінатор поклав руку Джонові на плече.
— Я мушу виконати завдання.
Сказавши це, він повернувся до Джона своїм людським боком. Простягнувши руку, торкнув металевим пальцем сльозу, що котилася хлопчикові по щоці.
Кіборг раптом зробив відкриття.
— Тепер я знаю, чому ви плачете. Хоча сам ніколи не зможу.
Термінатор повернувся до Сари і сказав:
— Прощавай.
— Боїшся?
Робот зам’явся перш, ніж відповісти:
— Так.
Він боявся не тому, що мусить припинити своє існування як термінатор, а тому, що несподівано побачив щось, що не входило до його уявлень про світобудову, щось незбагненне навіть для Небесної Мережі. І це вселило в нього перше почуття.
Почуття страху.
Термінатор боявся йти туди, куди належало вирушити.
Звичайно, його не стали ані про що розпитувати, та він нічого б їм і не розповів. Просто повернувся й заніс ногу над краєм ковша.
Коли Термінатор упав, час раптом розтягся. У мозку робота спалахнуло яскраве світло. Він плив уперед тунелем, плив на світло, занурюючись у щось, схоже на забуття.
Або на порятунок?
Зіткнувшись із розтопленою сталлю, штучний мозок перегорів. Майже вся електронна активність загасла. Майже…
Хромований кістяк розчинявся в жахливому вариві, так само, як і тіло Т-1000. Сара та Джон дивилися, як Термінатор занурюється в киплячу сталь. Останньою зникла металева рука.
Але перш ніж зникнути, вона раптом стислася в кулак, і кіборг устиг підняти великий палець, подавши підбадьорливий прощальний знак.
А потім його не стало.
Мати з сином іще постояли, дивлячись на розтоплений метал. Джон згадав, що друга рука Термінатора залишилася біля домен, і побіг по неї. Це виявилася непотрібним — покручена залізяка. Але сам метал був з майбутнього. Вони з Сарою цього разу не збиралися залишати ворогам жодного шансу!
Коли Джон повкидав у ківш один за одним шматки металевої руки, Сара відчула, як здригнулася земля. Немов повернули якусь велетенську вісь.
Звичайно, потім Джон усе добряче обміркував і зрозумів, що це просто запрацювали великі агрегати.
Але він помилився.
Це відродилася історія.
СУДНИЙ ДЕНЬ
Сонце сліпуче сяяло в яскраво-блакитному небі. Під ним пишно зеленів парк. Люди були одягнені по-літньому. Вони каталися на велосипедах, читали… Діти гралися на майданчиках, розгойдувалися на кільцях, з’їжджали з гірок. Карусель не розтопилася і не згоріла. Дітлахи кружляли на ній із пронизливим вереском. Яснооке маля крутило педалі триколісного велосипеда.
Дитячі забавки залишилися незмінними і в епоху технічного прогресу.
За деревами на білястому обрії столиці вимальовувалися уславлена баня Капітолію та білий шпиль пам’ятника Вашингтону.
Але з’явилися й будинки, яких раніше не було: високі хмарочоси, що виросли в результаті великих змін. У хмарочосах жили незаможні люди, і це стало можливим завдяки урядовим законам, які провів через Сенат молодий зухвалий політик. Квартири надавалися не безкоштовно — мешканці повинні були відпрацювати за них, але ціна встановлювалася залежно від можливостей і здібностей кожного.
І це було справедливо.
Двадцять дев’яте серпня 1997 року настало й минуло. І нічого не сталося. Люди, як завжди, вирушили на роботу. Вони сміялися, сумували, дивилися телевізор, кохалися.
Судний День не настав.
Сара Коннор просиділа усі двадцять чотири години у своїй кімнаті, затамувавши подих. І коли ранком знову зійшло сонце й вона переконалася в тому, що нічого не сталося, жінці хотілося з криком вибігти на вулицю, хапати за руки перехожих і сповіщати їм:
— З цього моменту кожен день для вас — подарунок долі! Використовуйте його на благо!
Але вони напевно вирішили б, що вона божевільна, а Сара була по зав’язку сита психушкою.