Усі сподівання Дела тепер лише на ноги, хоча саме вони колись підвели його на футбольному полі. Серце шалено закалатало в грудях.
Дел штовхнув плечем дверцята машини, ледве не випавши на холодний асфальт. Хворим коліном зачепився за підніжку і знайомий гострий біль пронизав ногу. — Лише б не застрягнути!
Дел чкурнув геть від вантажівки, відчуваючи на собі незворушний погляд, що тримав його під прицілом.
Біль пекучою хвилею перетік з ушкодженого коліна на всю ногу, але Дел не відчував його — мчав, розвиваючи спринтерську швидкість, і думав лише про те, що смерть суне за ним слідом. Усередині все зіщулилося. Він щокроку відчував кольки у власному шлунку. Від нудоти перехопило дух. Не вистачало лише, щоб його пробрало!
Дел вибіг на середину автостоянки. Там усе ще вовтузилися панки. Треба їх попередити! Думка про шмаркача, який обмочив його машину, зупинила це бажання. Нехай рятуються, як можуть. Воно й на краще: молодики напідпитку, дивись, хоч трохи затримають цього диявола, який прийшов по душу Дела Гойнеса, прагнучи витрусити її з грішного тіла й загорнути в целофан на вічне зберігання.
Дел накивав п’ятами, наче останній недоумок. Ще не так тікатимеш, якщо тобі дороге життя!
Проскочив повз сірий «шеві-малібу», повз сторопілих від несподіванки панків. Звивистою доріжкою скотився на стрімчастий спуск дороги Вермонт Каньйон.
Тепер він не зміг би зупинитися, навіть якщо дуже б хотів. Інерція розгону штовхала його крутим схилом униз, неначе якусь тріску, затягнуту в розбурханий крутіж. Коліно таки не витримало. Дел гепнувся на землю і сковзнув у безодню, не намагаючись опиратися невблаганній силі. Його протягло мокрими колючими заростями й загальмувало у двох футах від металевої загорожі, прокладеної над прірвою автостради.
Дел лежав горілиць, обливаючись холодним потом. Світ, який увесь цей час вороже мовчав, раптом прокинувся, затопив його багатоголоссям звуків, ніби невидима рука повернула до краю перемикач гучності. Він відчув власне дихання, яке з хрипінням виривалося з грудей, і заридав. Дел повільно сів. Усе пливло перед очима. Поглянув угору. Дорога порожня. Кроків переслідувача не чути. Він гарячкувато пригадував уривки молитов, які в нього втокмачували в дитинстві. У бік уткнулося щось тверде. Він понишпорив по землі рукою і намацав зігрітий його власним тілом пістолет.
Ніколи ще так щиро Дел не дякував Всевишньому, як нині. Головне, за те, що Всевишній не дозволив йому скористатися пістолетом. Дел серцем відчував: немає зброї, здатної зупинити отого перевертня. Найстрашніше, дякувати Богові, лишилося позаду. Хитаючись, сміттяр підвівся і потрюхикав геть від планетарія. З роботи його виженуть, ясна річ, але це вже дрібниці порівняно з тим, що могло статися!
Дел Гойнес, чорношкірий сміттяр, був одним з небагатьох, хто залишився живим після зустрічі з Термінатором.
На мить свідомість Термінатора відключилася. Владна космічна сила загальмувала роботу всіх систем, але майже одразу зорові образи почіткішали, активізувався процес мислення. Імла не заважала орієнтуватися істоті, яка бачила крізь туман. По завершенні хронопортації, Термінатор не помітив нічого особливого. Він глибоко вдихнув, аналізуючи склад повітря. Жодної різниці, хіба що Там трохи більший вміст поллютантів та сполучень азоту, ніж Тут. На момент хронопортації, переходячи з одного часового шару до іншого, довелося скорчитися в позі ембріона для поліпшення провідності. Тепер він випростався, впевнено відчуваючи ідеальну злагодженість усіх систем свого організму. Вуглецеве мастило, яким було вкрите його тіло, надійно захищало від опіків. Залишки білої порошкоподібної речовини ще більше робили його подібним до класичної мармурової скульптури, яка гармонією та досконалістю не поступалися творам Родена та Берніні.
Термінатор оглянув навколишню місцевість. Метри за чотири від нього на асфальті завмер неповороткий металевий об’єкт. Датчики фіксували візуальну інформацію: форму, колір, запах. Пам’ять надала вичерпну характеристику: вантажний автомобіль вироблений близько 1975 року, з дизельним двигуном, використовувався міськими службами для перевезення відходів. Ще за півсекунди він ідентифікував будівлю позаду як Обсерваторію Гриффіт-парку. Органи відчуттів запрацювали на повну потужність, збираючи й аналізуючи нову інформацію. Склад ґрунту, атмосферні умови, гееографічні особливості території порівнювалися з відповідними даними в запам’ятовувальному пристрої.