Іван Буртик
Тернистий шлях другої дивізії УНА
(створення УНК і другої дивізії УНА)
Вступне слово
У висліді обох Світових воєн постраждало все людство, а український народ найбільше. Метою обох окупантів України, як німців так і росіян було, не тільки здобути багатства, але також перетворити українське населення в рабських робітників для розбудови своїх імперій. Ці нищівні процеси проходили успішно, бо, крім самооборонних спроб народу, жоден із зовнішних чинників не подав голосу на захист українства.
Щоб зламати самостійницькі стремління в народі по війні, комуністична влада карала людей нещадно — без суду і слідства. Борців ОУН і УПА, чи інших вояків, що боролися з нацистами за національні і людські права, влада називала зрадниками, запроданцями, коляборантами і терористами, їх суджено беріївськими “трійками” і карано найвищою мірою покарання.
Ворожа пропаґанда вбила вільне слово і думку в Україні, а також змусила людей за кордоном мовчати, в страху за рідних на Батьківщині. Приховуючи внутрішній спротив народу та свої злочини, влада комуністів так уміло фальшувала і перелицьовувала існуючі факти, що навіть світ в них повірив.
Одним із невияснених досі питань є справа кількох мільйонів українських вояків і цивільного населення, які не зі своєї волі в останні дні війни опинилися поза межами Батьківщини. Хто знає про місця перебування депортованих насильно громадян України, про сотні тисяч вояків Червоної армії, вояків Української Національної Армії, вояків Українського Визвольного Війська та багатьох різних інших формацій?
Ця книжка є спробою ознайомити читача з подіями того часу, як і чому постала Українська Національна Армія, які були її цілі, та що вона осягнула; коли була створена Друга Дивізія УНА, чому промовчується її існування і її трагічний кінець. Безсумніву, що й тут не будуть подані всі факти, та все ж таки, на підставі доступних документів та тверджень живих свідків, хочемо з найбільшою об’єктивністю відтворити події з того часу, що уможливить читачам зробити власні висновки — зокрема тим, що були виховані совєтською системою. Їм буде цікаво дізнатися, чому в кінцевій фазі війни мільйони українських громадян опинилися поза межами своєї Батьківщини, чому совєтська влада карала своїх громадян-вояків, що попали в німецький полон, а також наші осяги і наші недоліки.
Зрозуміння причин наших невдач та їх шкідливі наслідки може змусить нас шукати нового початку, толерантного співжиття як в громадсько-політичному так і церковно-релігійному житті українського народу. Боже Провидіння вибрало нашу ґенерацію (може вже востаннє) скласти цей іспит зрілости нашої нації, над яким історія зробить власний суд.
А найважливійше, ця праця повинна стати символічним пам’ятником, щоб нагадувати кожному читачеві про сотні тисяч відомих і невідомих могил українських вояків, розкинутих по цілому світі, в яких спочивають наші герої — сини України.
Україна між двома світовими війнами
Після упадку української державности в 1919-1920 роках та поділу її земель між окупантами, знищена війною українська нація переживала незмірно важкі часи. Процеси денаціоналізації, асиміляції, нищення провідної верстви та експлуатація економічних здобутків окупантами, поступово провадили націю до повного зубожіння і національного винародовлення. Згідно з Версальським Договором, більшість українських земель окупувала Росія, Західні землі — Польща, Закарпаття — Чехословаччина, Буковину — Румунія. Хоч окупанти були різні, але їхні цілі були собі подібні: загарбати українське добро, знищити свідомість нації та перетворити її в інертну масу, щоб не була спроможна організувати жодного спротиву.
В процесах осягнення цієї мети Росія досягнула неперевершених висот. Беззаконні масові арешти, розстріли, примусове виселення, конфіскація маєтків, заборона релігійних вольностей та введення колективних систем проходили безкарно. Проте Сталінові цей процес здавався заповільним, і тоді він вирішив штучним голодом тотально знищити ядро українського народу — селянство. Elizabeth Pond в своїй праці “From The Yaroslavsky Station Russia Perceived” цитує слова М. Хрущова, який сказав, що Сталін хотів крім чеченів і татар, також “покарати знищенням зрадницьких українців, але їх абсолютно було забагато”. [1] Хрущов твердить, [2] що Сталін мав намір масово знищити українську інтеліґенцію, але він, Хрущов, перешкодив йому в цьому пляні.
Світ мало знав про совєтські злочинства в Україні бо комунофільські прихильники типу коресподента Волтера Дюранте з “Ню Йорк Таймс” приховували правду і писали часто те, що їм підказували їхні ідеологічні доктрини чи матеріяльні користі. В. Дюранте не було осуджено за те, що він перед світом промовчав страшний голодомор в Україні, ані не подано до відома громадськости цього, коли йому давали нагороду Пулітцера. Стероризований народ, з жаху перед самою смертю та переслідуваннями, відчуваючи безвихідь з цієї страшної ситуації піддавався денаціоналізації. У висліді цих процесів виростала нова совєтська людина, насичена чужою ідеологією, яка повільно втрачала набуті віками духові цінності і чесноти.
[1] Elizabeth Pond, “From The Yaroslavsky Station Russia Perceived”. New York 1984. Стор. 125.