Дещо інакше виглядала доля народу під окупацією “демократичної” Польщі. Замість респектування автономних прав Галичини і Волині, Польща впроваджувала свою колоніяльну політику, яка в своїй дикості щороку ставала дедалі нестерпнішою. В обороні перед полонізацією та латинізацією народу Галичини і зміни слова Україна на Русь непохитно стояла Українська Греко-Католицька Церква та селянство, яких поляки згірдливо називали “хлоп і поп”. Римо-католицьке духовенство ставилось до українських священиків і церкви ще ворожіше ніж самі державновладці. В школах було впроваджено польську мову, українську мову поступово усунено зовсім, вищі студії для українців були недоступні, а кому пощастило закінчити студії за кордоном, то не одержав посади, якщо не змінив свого віроісповідання на латинське. Купити землю для українця було майже неможливо, тим часом для поляків були дані всі пільги. Торгівля і промисел, за малим вийнятком приватних українських підприємств, була в руках жидів і поляків.
Надмірні оподаткування викликали в народі гнів і бунт, а цього вистачало, щоб покарати “хлопа”. Такі фізичні кари часто закінчувались смертю без жодного суду. Ці сумнозвісні поліційно-військові акції чи пацифікації навіки закарбувалися в пам’яті українського народу. Крім фізичного покарання, на селян придумано різні аґрарні закони та податкові обтяження. Поділені поміж дітьми селянські поля виглядали вузькими грядками, а зубожіле населення переходило в стан слуг та рабів новітньої польської панщини. Всі протестні спроби і вимоги справедливости, починаючи від Митрополита А. Шептицького до шкільних учнів та голосів за кордоном, не мали жодного впливу на жорстоке трактування Польщею українського народу.
Легшим було становище нашого народу під чеською окупацією. Завдяки прихильному ставленню чеського уряду, життя тут розвивалось свобідніше, як на релігійному, так і на громадському секторах. Тут було зорганізовано університет і науковий центр підтримуваний урядом, з якого вийшли численні науковці і професіоналісти. Чехія стала притулком і матір’ю багатьох репресованих українців.
Толеруючи румунську владу, українці, хоч були тут у невеликій кількості, зуміли довкола своїх церков і читалень створити національно свідому українську громаду.
В підсумованні цих фактів стає зрозуміло, що запляновані окупантами репресії українського народу прибували на силі та зростали все більше і більше, а виглядів оборони чи помочі не було від кого сподіватись. Тому пригноблений і знеможений народ надіявся тільки на власні сили.
У 1920 році виникла підпільна Українська Військова Організація (УВО), а у 1929 році вона перетворилася в таємну Організацію Українських Націоналістів (ОУН), ідейні заклики якої дуже скоро пошируються і стають потужною наснагою для світом забутого українського народу. Однією з найважливійших політичних партій було Українське Національне-Демократичне Об’єднання, яке відіграло дуже важливу ролю в політичному і просвітянському розвитку Західної України.
Згодом революційні кличі, створені Організацією Українських Націоналістів, поступово охоплюють широкі маси членства, яке вже в 30-их роках було готове на всякі жертви і посвяти. Перша заповідь Декалогу “Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї” стала моттом і силою незламної боротьби невидимого месника. І саме звідси беруть свій початок вогні всенародної революції й збройної боротьби, яка тривала десятки літ.
Коли у відплатній акції ОУН впали перші польські і російські високі чиновники, світова преса широко розписувала про містерійну дію ОУН. Неґативні коментарі в чужій пресі повільно міняли свою поставу в позитивному напрямі; навіть польські проґресивні кола спромоглись на осудження антиукраїнських погромників.
З приходом до влади Гітлера та зросту його сил на політичній арені европейських дипломатів, які шукали розв’язки складних питань, справа України стає все актуальнішою. Вже в часі Мюнхенської угоди, 29 вересня 1938 року, українська справа вийшла на арену міжнародної політики. Дипломатичні мужі Англії, Франції та Італії знали, що Гітлер плянує похід на Україну, але це для них не було ані перешкодою, ані загрозою. Очі Гітлера зараз були звернені на Судети.