Выбрать главу

Він не говорить про них, як про людей якоїсь національности, а просто називає совєтськими людьми. Для нього є трагедією те, що так мало їх залишилося до праці, а чого вони померли — байдуже. Слова Розенберґа тільки підказують нам скільки більше було можна врятувати українських вояків, якщо б УНА була створена на шість місяців скоріше.

Про совєтських військовополонених можна писати окрему велику історію. Та все ж таки хоч в короткій згадці хочемо насвітлити завдання і намагання УНА рятувати українських полонених, які за нацистським драконівським рішенням, мали бути знищені.

Найбільшим ворогом і мукою для полонених була голодова смерть, а що у поводженні з полоненими німці не дотримувались Женевської конвенції з 27 липня 1929 року, то життя полоненого нацистській системі не мало жадної вартости. При найменших ознаках опору чи непослуху, наказано таких убивати. Коли під час подорожі виголоджені полонені падали на дорозі, німці добивали їх на очах цивільного населення.

Болі голодової смерти доводили людей до канібалізму. Головнокомандуючий вермахтом на Україні генерал Кітцінґер пише: “Що це траплялося в таборах Рівного і Острогу, що в кожному випадку ішлося про узбецьких полонених”. [71]

У звіті до Фюрера, генерал Кітцінґер повідомляє, що на його території щоденно вмирає 2.500 військовополонених. Голодова смерть не приходила в наслідок браку харчів, то був один із засобів нищення полонених, як говорить про це В. Шірер. Треба також згадати про кількісне відношення українських полонених до полонених інших національностей: “У донесенні вермахту з 21 грудня 1941 року у 4-ох таборах південної зони тилу було виявлено зокрема, що з 52.513 полонених, 21.846 були українці”. [72] В деяких таборах полонених смертність досягала 50 осіб за день.

Коли взяти тільки 20 відсотків з поданого числа полонених, то було б близько 800 тис. української молоді, яких закатовано голодовою смертю, бо на Україні літом не можна померти з голоду. В кінцевому рахунку, після війни, з шести мільйонів совєтських полонених бракувало три мільйони, каже Шірер: хто вони, та що з ними сталося? Це питання все ще чекає відповіді. Процеси нищення полонених не припинилися і під кінець війни, тільки дещо змінилися. Тим, що хотіли рятувати своє життя, дозволено зголошуватись на дармову працю в індустрії, або потрібну поміч і послуги до вермахту.

Щоб зберегти життя людям, УНА мала бути тим магнітним осередком, довкола якого мало збиратись українське вояцтво та вся безпритульна молодь, з метою створити власну силу для власного самозбереження, а в слушний час обернути її на боротьбу за визволення.

Чи то було пляново, чи тільки збіг обставин — сказати важко, але це був один з набільш трагічних періодів в історії українського народу. В тому самому часі, з одного боку німці, лишаючи Україну, вбивали людей, а інших забирали з собою та палили і нищили все, що було ще лишнє. З другого — Москва 22 червня 1944, року видала вирок смерти всьому українському народові. Ось як він звучав:

“Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев”

“Совершенно секретно.

Приказ ч. 0078 — 42. 22 июня 1944 года. г. Москва.

ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА СССР:

НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА ССР.

Содержание, о ликвидации саботажа на Украине и о контроле над командирами и красноармейцами, мобилизованными, из освобожденных областей Украины.

1. Агентурной разведкой установлено:

За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях наблюдается явно враждебное настроение украинского населення против Красной Армии местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы, преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах “зеленые” банды, которые не только взрывают воинские ешелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а так же убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейские командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населення и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Позтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины

вернуться

[71] Володимир Косик, “Україна під час другої світової війни”. Київ — Париж — Ню Йорк — Торонто, 1992. Стор. 172.

вернуться

[72] Володимир Косик, “Україна під час другої світової війни”. Київ — Париж — Ню Йорк — Торонто, 1992. Стор. 174.