Тролейбуси, які за планом місцевої влади мали курсувати між районами та обласним центром, не ходили, бо бюджетних грошей вистачило лише на закупівлю стовпів і дротів. Позаяк не з’явилися самі тролейбуси, то й сенсу підключати струм до лінії не було жодного, отож дроти з кольорового металу місцевий люд швидко розікрав, а вздовж доріг по всій області стриміли голі бетонні стовпи, яких дотепники назвали бичачими прутнями.
В центрі села П. С. Ученій сторгував собі емоб-таксівку до самих Чернівців. У дорозі він пережив сильний напад ейфорії: Вітчизна… Ненька… Знайомі краєвиди… Помірна ціна за транспортну послугу… Колінами затиснута почата пляшка самогону… Зелена Буковина… Бруківка Чернівців… Вулиця ім. Едуарда Веніаміновича Савенка…
Рідне КҐБ…
4
ГОЛИ ПОСИПАЛИСЬ…
Президент України А. Д. Кромєшний дивився футбол по голику - на підлозі зеленим полем завбільшки з більярдний стіл бігали футболісти у об’ємному голографічному зображенні. Як живі, лише маленькі, - трохи більші за мишей, але менші за щурів. Грали «Славутич» Київ і «Динамо» Москва. Пряма трансляція з Мінська, фінал Кубка Євразійського союзу, поки що нуль-нуль.
Спостерігаючи цей неймовірно цікавий матч, президент запросив найближчих до своєї особи людей: безмежно відданого Кіріл Кірілича, голову КҐБ ґенерал-полковника Курвенка та начальника золотарської служби ґенерал-лейтенанта Лайнова. Вони сиділи на високих стільцях, аби зручно було дивитися, і попивали хто що собі хотів: президент - жовтий, як його брови, коктейль із коньяку, фруктових соків і сирого яйця; Кіріл Кірілич, хворий на виразку шлунка, - мінеральну воду без газу; ґенерал Курвенко, червоний, як орден на грудях, - горілку з перцем; ґенерал Лайнов, кривлячи тонкі сині губи, поправляючи на блідому носі свої стильні новостаромодні окуляри пенсне, - европейський джин з азійським тоніком. Офіційно всі присутні вболівали за «Славутич», але хто за кого насправді - було невідомо. Сумнівів не викликав лише сам А. Д. Кромєшний, а решта… Бозна. Все таки «Динамо» - команда під патронатом московських силових структур і навіть Самого…
Форвард киян швидконогий Кузя Ковальов вийшов сам на сам з динамівським голкіпером. Удар! Мимо…
Президент спересердя вигукнув набір поганих слів і жбурнув склянку з коктейлем у футбольне поле. Захисне силове поле голика відбило сторонній предмет, і вміст президентового келиха вихлюпнувся на новеньку, дуже гарну темно-синю уніформу ґенерала Лайнова зі сталевими аксесуарами та блискучими, схожими на літеру «F» емблемами у петлицях.
- Б-б-б!… - вибухнув, схопившись, ґенерал Лайнов, але миттєво опанував себе і криво посміхнувся: - Розрєшіті пойті пєрєодєтся?
Президент не звернув на цей ексцес жодної уваги і завзято осипав матюками «кривоокого Кузю». Інші не знали, як себе поводити, ґенерал Курвенко душився від сміху, а Кіріл Кірілич безпорадно оглядав зіпсовану яєчним жовтком уніформу головного золотаря. Нарешті президент помітив, що у нього не стало напою, і звелів прислузі принести собі нову порцію яєчного коктейлю. А заодно відпустив нещасного Лайнова, аби той привів себе до ладу.
Гра набрала позиційного характеру, президент заспокоївся, Лайнов повернувся у модному сірому партикулярі зі значком «F» на вилозі. Всі ідилічно випили. Несподівано тихенько запищав мобільний телефон у кишені ґенерала Курвенка. Той, отримавши жестом дозвіл від президента, приклав до вуха апаратик.
- Што???
Президент невдоволено глипнув на Курвенка, який із червоно-кармазинного зробився фіолетово-баклажанним.
- Товариш президент, разрєшіті… - дерев’яним голосом почав ґенерал.
- Йди на… - обірвав А. Д. Кромєшний.
За кілька хвилин, коли гра у футбол стала аж надто млявою і невиразною, ґенерал Курвенко ще раз звернувся до Кромєшного:
- Товариш президент, біда!
- Шо случилося? - нарешті відірвався від футболу А. Д. Кромєшний.
- Біда, товариш президент, - забубонів ґенерал Курвенко, - еті терористи, так звані ювеліри, тобто недобитки українського націоналізму…
- Хватіт! - вигукнув А. Д. Кромєшний. - Це ваша з Лайновим справа! Якщо вам неінтересно дивитися футбол, убірайтєсь вон і ловіть своїх терористів, а мене в ето дєло не вплутуйте. Я за вас вашу роботу ісполняти не буду!
Президент відверто образився на своїх підлеглих, що вони не вміють так самовіддано, разом з ним уболівати за «наших».
- Але на цей раз дєло якось так стосується і вас, товариш президент… - набравшися хоробрости, пробелькотів Курвенко.
Президент повернувся до свого ґенерала, уважно подивився йому в очі і недобрим тоном спитав:
- Шо случилося?
- Терористи, ці ювеліри, угнали ваш персональний самольот «Ан-66-5-1», товариш…
- Сукі, бляді, уроди! Абарзєлі! - заверещав президент України.
Всі злякано принишкли.
- Да, оні абарзєлі, - несміливо, після паузи, прошепотів ґенерал Лайнов.
- Оні? - зловісно закричав президент, - та ето ви, гади, абарзєлі! Кучку кримінальних прєступніков нє можетє впоймать! Дармоєди, бля!…
Мовчанка запала ще тривожніша. А. Д. Кромєшний пожадливо пив свій жовтий коктейль. Нарешті він трохи оговтався і звелів ґенералови Курвенку доповісти деталі.
- Только шо півгодини тому ці бандити якимось незбагненним чином…
- Незбагненним, бляха, - буркнув президент, - продовжуйте, ґенерал!
- Вони прокралися на тайний аеродром, ну цей ваш персональний…
- Блядь!… - зітхнув президент.
- Знешкодили охорону, відчинили ангар, захопили лайнер «Ан-66-5-1» і злетіли в повітря. Тепер летять над Україною у південно-західному напрямку. Мої підлеглі запитують, що робити? А я запитую вас, товариш…
- А ти сам, в конце концов, ви всі, - А. Д. Кромєшний обвів поглядом присутніх, - що думаєте?
- Збіть на… - рішуче промовив ґенерал Лайнов, - і одним махом ізбавітся, сколько їх там, колєга?
- Зо два десятки вмєстє с командіршой, - охоче відповів ґенерал Курвенко, - керує ними якась баба. Заложників вони не взяли, до того ж у них свої пілоти.
- Вот, - радісно потер руки ґенерал Лайнов, - одна ракета - і, можна сказать, проблєма ювєліров процентів на дев’яносто дев’ять і шєсть десятих - рєшєна!
- Говоріш, збіть? - похмуро спитав президент.
- Збіть, товариш президент! - хоробро відповів Лайнов.
- Мой персональний самольот? - у президента від люті посинів ніс.
Лайнов злякався.
- Дєло в том, - вкрадливо почав Кіріл Кірілич, - шо самольот ето нє простой. Ето - мобільная прєзидєнтськая резидєнція. Там найновєйшіє срєдства связі, самоє совєршєнноє медоборудованіє, усьо - імпортноє, обратітє вніманіє, там - мінус волновоє вооруженіє, в конце концов, той самольот украшено ценнимі породами дєрєва, перламутром, натуральной кожєй і - золотом. Ето ж нє ювєлірноє іздєліє, так… надєюсь, понятно. Етого ізлюблєного терористами благородного метала в дєталях інтер’єра самольота не менше як полтонни. Товариш президент (ввічливий жест у бік Кромєшного) проживаєт в ньом не менше трьох-чотирьох мєсяцєв в год.
- Унітаз золотой, - надтріснутим голосом кинув А. Д. Кромєшний, - і біде тоже.
- Но нє ето главноє, - продовжував Кіріл Кірілич, - самоє главноє то, шо етот самольот наш президент (відомий жест) любить больше всєго з усіх неживих предметів в мірє. - І живих тоже, - плаксивим тоном додав президент, - бо ви, люді, такіє подлиє.
- Тому збівать етот самольот нікак нєльзя, - підсумував Кіріл Кірілич.
Всі міцно задумалися. На футбольному полі москвичі тиснули киян.
- Шо робити? - розпачливо спитав ґенерал Курвенко.
- Навєрноє, нада вступать з німі в переговори, - невпевнено пробурмотів ґенерал Лайнов, - за логікой, оні должни видвінуть какіє-то трєбованія…
Президент А. Д. Кромєшний згідливо кивнув. Ґенерал Курвенко зателефонував своєму заступникови ґенерал-лейтенанту Пньову, який перебував на диспетчерському пункті таємного президентського аеродрому, перевів зв’язок у відеорежим і запитав, чи є контакт з викрадачами. - Є контакт! - доповів ґенерал Пньов.