– Ну навіщо ж так, тьотю Сашо? Доправимо професора, а вас я висаджу прямо біля під’їзду…
Коли Родіон знову начепив навушники та повернув у бік її будинку, Олександра впритул присунулася до братової дружини, яка не зводила очей із пластикової клітки зі своєю улюбленицею на ім’я Джульєтта.
– Зроби мені невелику послугу, – півголосом промовила вона.
– Люба! Я твоя боржниця навік.
– Савелій нас запросив на ювілей. Тобі про це відомо?
– Авжеж. Як без вас?
– Але він категорично проти того, щоб з нами приїхав Валентин.
– Хіба? – голос невістки звучав рівно, але фальш Олександра відчула за версту.
– Так, Інно. Мені начхати на причину їхнього розбрату. Але без нього ми не приїдемо. Це матиме дивний вигляд, згодна? Ви, зрозуміло, цілком можете обійтися без рідні на ювілеї твого чоловіка, у вас будуть усілякі важливі люди.
– Як тобі могло таке спасти на думку, Олександро! – обурилась Інна Семенівна. – Савелій мріє показати вам новий будинок, поспілкуватися по-родинному… Місця всім вистачить.
– То поговориш із чоловіком? – упритул запитала Олександра.
– Треба визнати, це буде непросто, – зітхнула невістка. – Але спробую… Хіба він зараз у місті?
– Хто?
– Валентин Максимович. У нього, я чула, постійні поїздки, пов’язані з роботою.
– Валентин хоче відновити нормальні стосунки з братом. І особисто привітати його з ювілеєм, – промовила Олександра, намагаючись, щоб голос звучав якомога переконливіше. – Зроби це для мене.
– Спробую, – несподівано твердо повторила Інна. У її бездоганно нафарбованих очах майнув дивний вираз. – Савелій тобі передзвонить.
– Дякую.
Олександра простягла руку й легенько поплескала по плечі племінника, даючи знак зупинитися. Потім дочекалася, поки машина від’їде, помахала вслід і тільки тоді глянула в бік свого будинку.
На третьому, у кімнаті Марти, світилось.
Чекаючи на дружину й сина, Савелій Смагін міряв кроками кабінет. Цю частину його просторого заміського дому будівельники закінчили оздоблювати тільки минулої осені. Час від часу він зупинявся, підходив до вікна і вдивлявся в темний простір сонного озера за смугою очерету. Його ділянка виходила просто до води, але будинок розташовувався вище – там, де ґрунт надійніший.
Полковникові подобалося в Шаурах, і своїм новим володінням він пишався. Будинок, служби, лазня, причал, сучасне устаткування та різні вигоди. Довелося ґрунтовно розщедритися не тільки на будівництво, але й для того, щоб приватизувати цей шматок землі, і то так, щоб комар носа не підточив. Тут, як і з одержанням українського громадянства, – а то була річ першочергова, – неабияк допомогли нові знайомства. Грошей, слава богу, вистачило на все.
Удома панувала дружина; він ні в чому їй не відмовляв і не заперечував. По суті, йому було достатньо кабінету на другому поверсі та спальні, звідки вузький коридорчик вів у спальню Інни. Вікна кабінету дивилися на галявину перед будинком, гараж і в’їзні ворота. Звідси Савелій Максимович міг бачити всіх, хто входив і в’їжджав, вольєр з кавказькою вівчаркою Хубілаєм, водойму на галявині, де хлюпалися японські коропи, та масивну огорожу, складену з дикого каменю. Огорожа тяглась аж до води, а пса він особисто ночами випускав з вольєра.
Полковник накидав план зустрічей і поїздок на завтра, коли повернулися Інна та син.
У селищі було тихо, тому дзижчання автоматичних воріт, попирхування двигуна «рено», стукіт дверцят машини було чути напрочуд виразно. Відклавши блокнот і олівець, він ступив до відчиненого вікна й побачив, як до будинку йде дружина, притискаючи до грудей переносну клітку з кішкою. Обличчя Інни у світлі ліхтаря над вхідними дверима здалося йому сумним.
Полковник поквапився назустріч. Уже спускаючись сходами в хол, він зненацька відчув, що скучив. Щось у ході Інни було незвично покірне, а такі речі його завжди збуджували.
– Упоралися? – запитав він, цілуючи дружину в щоку. – Усе нормально? Де Родька?
– Возиться в гаражі зі снастями. Збирається з приятелем на озеро в ніч. Раків ловити, чи що…
– Нехай. Може, чайку вип’ємо?
– Зачекай, Савелію. Я подбаю про Джульєтту, тоді й повечеряємо.
Він одружився з пристрасті – вона його взяла від першого погляду: тоненька блондинка, стримана, вихована й чуттєва. З родини із корінням – навіть вимова в неї залишилася столична. Таких у нього ніколи не було, але до одруження довелося йти довго, і річ була не в Інні, а в її батьках. З нею все виявилося просто. Це були ті ще нічки, дотепер у пам’яті; але й тут вона виявила стриману розсудливість – не захотіла, щоб він думав, начебто згоду батьки дали через те, що вона вагітна. Родіон з’явився на світ набагато пізніше, коли Савелій раптом стрибнув у гречку. Але це траплялося всього разів зо два – і то тільки на початку їхнього сімейного життя. А так він міг вважатися бездоганним чоловіком і однолюбом.