– Не розумію, Валику, навіщо ти влаштував цей спектакль? – обурено промовила Олександра, притишивши голос.
– Не заводься, сестричко, нема чого.
– Ця Людмила… вона й справді твоя… напарниця?
– У всіх розуміннях. Вона ж сама сказала… І взагалі – яке це має значення? Сказано – наречена, і крапка… Розумна дівчина, з нею приємно спілкуватися… – Він явно починав нервувати. – Що тобі знову не так?
– Ну, я пішов, – Федоров підвівся. – Зазирну до дочки.
– Іди вже. Ми тут самі приберемо. – У тоні дружини не було жодного натяку на благодушність. – У Марти зранку тренування. Скажи, щоб негайно лягала.
Щойно вони залишилися вдвох, Олександра зміряла брата важким поглядом і процідила:
– Ну?
– Що конкретно тебе цікавить?
– Звідки взялася ця… бритоголова? Де ти її підчепив?
– На станції Завасине. Знаєш таку? Три хатки, десяток гусей, бруд по коліно і п’яний сторож на вихідній стрілці. До райцентру чотирнадцять кілометрів путівцем. Стоянка півтори хвилини.
– Ніколи не чула. Тобто не провідниця?
– Слухай-но. Дівчисько без роду-племені, щойно з колонії. Без грошей і житла. Стояла вся в сльозах біля мого тамбура, бо жоден козел у потязі не хотів її пустити. Голодна, з тоненьким наплічником. Я їй гроші суну, а вона: «Громадянине начальнику, візьміть до міста, я вам вагон вимию…»
– Пожалів, отже?
– Пожалів, – кивнув Валентин, розслабляючись від того, що Олександра впокорилась і тепер проковтне все. – Хто б не пожалів таку гарну дівчину?
– Навіщо ж ти затіяв ідіотський театр? Не попередив? Невже б я не зрозуміла?
– Тебе не було весь вечір. І чоловік твій з’явився тільки годину тому. Кого попереджати? Я з Людою на вокзалі попрощався, дав про всяк випадок свій телефон. У неї тут якась подружка, вийшла на пів року раніше, до неї вона й поїхала. Та не зрослося – подружка виявилась у від’їзді… Ну й зателефонувала сюди. Я кажу – приїзди. Тут ми їй зліпили нашвидкуруч біографію…
– Вона житиме з тобою? Отут?
– Тимчасово, Сашо, поки що.
– Але ж ти працюєш! – перебила Олександра. – Тебе немає вдома по кілька діб!
– У мене три вільні дні. Спробую через Фролова влаштувати її в управління дороги, хоч прибиральницею. У них є гуртожиток для персоналу. Усе буде окей. – Валентин усміхнувся. – Може, й справді ризикну одружитися.
– Уперед, – сказала Олександра, згрібаючи посуд зі столу. – Нема заперечень. Тільки вже будь ласкавий, перебирайся разом із молодою дружиною прямо у ваш прекрасний гуртожиток…
Федоров мимоволі продовжував прислухатися до того, що відбувалося в кухні. Поки що все йшло начебто мирно. Буря так і не вибухнула. Коли звідти долинули мирний дзенькіт посуду, який збирають, і плюскіт води, він широко позіхнув і глянув на дочку.
Марта саме заштовхувала кулаками подушку у свіжу наволочку.
– У тебе все готове на завтра? – запитав він.
– Так, тату, – відповіла вона.
– І як тобі плани твого дядька?
– А ви повірили? – Марта обернулася й тепер дивилася на батька без тіні усмішки. – Іди спати й забудь усе, що він тут наплів. Ніхто йому не потрібний, тим більше дружина. Поруч із Валентином Максимовичем жінки, якщо не брати до уваги нашу маму, надовго не затримуються.
6
Ніякою Людмилою вона не була.
Звали її Наталя Орлова, а народилася вона на околиці Пітера в тисяча дев’ятсот вісімдесят восьмому. Її мати, теж Наталя, досвідчена лікарка-педіатр, тільки в тридцять сім років із труднощами змогла виносити й народити єдину дитину.
У непевний час змін, коли їй виповнилося шість років, батько відвіз їх з матір’ю в Україну. У Луганську жила рідня по дідовій лінії – двоюрідні брати, теж Орлови. Там він разом із братами закрутився в якомусь торговельному бізнесі, бо дружина довго не могла влаштуватися за фахом, а гроші від продажу пітерської квартирки скоро скінчилися. Батько мав золоті руки, все життя працював на станції техобслуговування, а тут мусив викручуватися по-всякому.
Коли вона перейшла в третій клас, осіннього ранку батька разом зі старшим із двоюрідних братів розстріляли невідомі за п’ять кілометрів від прикордонного переходу з боку Росії. Орлови везли звідти товар і зупинилися перекурити й випити кави на узліссі. Стояв початок жовтня, брат сунувся в лісочок пошукати опеньків.
Тут їх і накрили.