– До біса, – відфоркуючись, відгукнувся брат. – Дякую. Ситий.
Усім своїм виглядом він давав зрозуміти, що його ламають через коліно і вся ця суєта з ювілеєм – нікчемна вигадка сестри.
– Сергію! – обернулась Олександра, продовжуючи вперто тупцювати в коридорі, немов Валентин міг будь-якої секунди втекти. – Ви готові?
– Питаєш! – Чоловік показався у дверях вітальні, за його спиною майнула причепурена Марта.
Шорти з купою кишень, яєчно-жовта футболка з чорним розчерком навскіс, зелені бразильські кеди. Короткі рудуваті вихори розідрані жорсткою щіткою. Зате Сергій як годиться. Сталевого кольору сорочка, світлі бавовняні штани й у тон їм вузька оливкова краватка, м’які літні туфлі, через ліву руку – піджак. Вона з задоволенням оглянула поглядом високу, ще струнку фігуру чоловіка й негайно перемкнулася:
– Валику, скоріше, будь ласка!
Валентин уже встиг переміститися в кімнату. Звідти знову долинуло невиразне бурмотіння. Потім з’явився й він сам, пригладжуючи на ходу вологе волосся над відстовбурченими, завжди нашорошеними вухами.
– Їдьмо, чи що?
Марта притулилася до стіни, пропускаючи дядечка в передпокій. Шпалери здавалися липкими, дихати у квартирі вже не було чим.
Валентин вийшов першим, Олександра застукотіла підборами слідом. Сергій забарився, замикаючи на обидва замки вхідні двері. Відставши на десяток сходинок, Марта спускалася, слухаючи, як мати виказує:
– І нема чого вдавати мученика! Зрештою, ми сім’я. Ти й уявити не можеш, чого мені все це коштувало. Треба підтримувати родинні стосунки…
– Які ще стосунки? – тихцем огризнувся Валентин. – Це кролики думають, що в них стосунки. А насправді їх розводять.
– Можна без вульгарностей? Тим більше при дитині. Ти міг би з повагою ставитися до того, що я для тебе роблю.
Після сутінок під’їзду сонце сліпило, відбиваючись у нікелі й темно-вишневому лаку. Родіон підігнав джип прямо до під’їзду. Двигун працював, напівпрозорий димок з вихлопної відносило вітерцем. Широка, перехрещена нікельованим металом паща «доджа» щирилася прямо на них. Валентин присвиснув.
– Ну й дракон! Дивися: Савелій неслабо піднявся.
Родіон крізь блакитнувате скло помахав Марті, потягнувся вправо й відчинив відразу обидвоє дверей – передні й задні. Батько миттю обігнав її й кинув піджак на шкіряне сидіння поруч із водієм.
Довелося лізти назад, у глибину салону. Зате прямо перед нею опинилася стрижена потилиця Родіона, що стирчала над підголівником. Він тут же обернувся, підняв велике, твердо окреслене підборіддя з тінню світлої щетинки.
– Привіт, сестричко!
Марта щось буркнула у відповідь, щоб не було помітно, як вона рада поїздці, і завовтузилася, присуваючись тісніше до лівих дверей, тому що замість матері на середнє місце миттю пірнув Валентин і відразу розкинувся, заклавши обидві руки за голову. Останньою опустилася на сидіння Олександра – розправляючи сукню й дивлячись прямо перед собою.
Двері захлопнулися. Родіон повернув регулятор кондиціонера й почав здавати назад, щоб розвернути «додж». Після густого, як гарячий сироп, сонця відразу стало мерзлякувато, Марта зіщулилась.
– Холодно, Мартусю?
Пильний погляд справа без поспіху проповз від її високо піднятого гострого коліна по блідому споду стегна, обсипаному гусячою шкірою, дістався до піднятого відвороту шортів, застиг на мить і стрибнув нагору. Їй здалося, що на голій нозі лишився слід – на зразок тих, що їх залишають по собі садові равлики. Валентин трохи присунувся. Марта одразу відчула: сіпнулася, спалахнула й згасла, як волосок у перегорілій лампі.
– Родіоне, ти б трохи прикрутив свій морозильник…
Той, не обертаючись, повів плечем. Джип саме звертав на проспект, протискуючись у лівий ряд. Транспорт ішов валом, особливо в бік окружної,– ті, хто не встиг виїхати вчора, ломилися за місто ковтнути повітря після божевільного тижня. На окружній, забитій фурами, Федоров перекинув піджак дочці. Марта закутала ноги слизькою, з шовковистим блиском тканиною, що чіпко тримала запах батькових сигарет і бальзаму після гоління, підтягла вище й одразу відчула себе краще. Майже в безпеці.
До повороту на південно-східну трасу довелося тягтися в колоні. Спереду повзла, метляючись із ряду в ряд, брудно-помаранчева цистерна, за кермом котрої сидів якийсь божевільний. Нарешті минули розв’язку й вибралися з окружної. Дорога відразу очистилася. Джип без помітних зусиль додав – замигтіли складські будівлі, поодинокі п’ятиповерхівки, вишикувані вздовж узбіч приміські бабці з відрами ранніх яблук, зади аеропорту. Потім усе злилося в суцільну запилюжено-зелену смугу, яку на мить розітнула надвоє мілководна річечка, що взялася ряскою.