Вона замкнулася на клямку й, незважаючи на те, що очі злипались і горіли, наче запорошені піском, зателефонувала додому. У матері був дивний голос: ніжний, з уривчастими інтонаціями, немов вона хотіла, але ніяк не наважувалася щось повідомити. «Я дуже скучила за тобою. Але якщо ти вирішила твердо, нехай буде по-твоєму. Ти вже працюєш?» – «Так, в одній фірмі…» – «Як із житлом?» – «Поки що в знайомої…» – «Назви хоча б місто. Маю ж я знати, де ти є? – мати затнулася й невпевнено додала: – Ми з дядьком Андрієм приїдемо до тебе». – «Навіщо? – здивувалася Наталя. – У мене все добре, мамо…»
Поки вона говорила, від напруги в неї змокла під футболкою спина. Рука, що стискала мобільний, теж стала вологою.
«Усе-таки треба сполоснутися», – вирішила Наталя, поглянувши скоса на кушетку. Поверх простирадл лежав пухнастий рушник.
Вона дістала з наплічника чисту футболку, мило, прихопила рушник і вийшла. Галявина й доріжки тепер були освітлені, автоматично ввімкнулися садові ліхтарики. Вікна на другому поверсі великого будинку теж світилися. Щоб спуститися до води, треба було минути майданчик перед будинком, лазню, а потім по дерев’яному настилу пробратися до причалу, невидимого в темряві. Цей шлях вона намітила ще вранці…
Протягом усього наступного дня Наталя закінчувала збирання на першому поверсі, а потім перебралася на другий, де кінь не валявся. Почала з кабінету господаря. То було кутове, майже квадратне приміщення з вікнами, що виходять на два боки, з вигадливим письмовим столом із лимонно-жовтого дерева й стінами, суцільно обвішаними мисливськими трофеями. Важкі штори, широкі голі підвіконня, килим у центрі та бронзова антикварна люстра з плафонами у вигляді мисливських рогів. Крім того – десяток розрізнених томів за склом солідної книжкової шафи та безліч переплетених у шкіру альбомів з фотографіями. Ще два фото – у рамках з воронованої сталі – були на письмовому столі. Інна Семенівна й молодий хлопець, мабуть, син.
Їй звеліли вимити тут вікна, і Наталя зробила все в старовинний спосіб, як удома, без усіляких новомодних засобів – водою з оцтом, ганчіркою й газетами. Коли з цим було покінчено, сходила по драбину й начистила люстру. Пропилососила килим, а коли вимкнула пилосос, ще раз підійшла до дивної металевої штуки, пригвинченої до стіни під трофейними рогами невідомих копитних.
Предмет здавався чужорідним, не вписувався в інтер’єр. Сейф? Для кабінетного сейфа довгий ящик з неіржавкої сталі був завеликий, та й замок не схожий на ті, які встановлюють у сховищах сімейних цінностей. Бар? Але в полковника, як вона вже знала, був невеликий винний льох у цокольному поверсі, а бар розташовувався в сполученій з письмовим столом тумбі.
Що взагалі робить господар цього дому? Зрозуміло одне – у недавньому минулому він був кадровим військовим. За окремими фразами, які до неї долітали, можна було припустити, що зараз він пов’язаний з торгівлею нерухомістю або чимсь подібним. Хоча яка, зрештою, їй справа до цього Савелія Максимовича?
Початок третього дня в Шаурах вдався занадто тяжким. Поболювала голова, накрапав дрібний дощик, стало прохолодніше, але ненадовго. Зателефонувала Анюта й сказала: давай, крути педалі в місто, я зварила борщ, а тут прийшла рознарядка з офісу, завтра працюємо разом: п’ятикімнатна в новій висотці.
До шостої вечора, до останньої маршрутки, яка йшла зі Старих Шаур, Наталя встигла все. Ані на секунду не сідаючи й ні на що не відволікаючись. Боячись спізнитися, вона мало не бігцем помчала на зупинку, до якої було кілометра півтора. Попрощалися з нею тепло, а розплатилися так щедро, що їй стало навіть не по собі.
Тому, коли через тиждень їй зателефонували й попросили знову приїхати до Смагіних, Наталя радо погодилася.
«У чоловіка ювілей, – сказала Інна Семенівна, – мені самій ну ніяк не впоратися. Буду, Наталочко, дуже зобов’язана…»
У п’ятницю, ближче до вечора, вона вже була в Шаурах, і, з огляду на все, їй знову належало провести тут не менш як два дні. Спочатку збори, допомога по кухні, обслуговування застілля. Коли гості роз’їдуться – гори посуду й море нового збирання. Їй було обіцяно, що в понеділок рано-вранці полковник доправить її в місто – у нього саме зустріч із партнерами по бізнесу.