Нарешті впала остання корова. У вогні досі шипів дим і тріщав жир. Ми всі сиділи виснажені нещільним кільцем довкола загону, не лізучи в дим і дивлячись, як вогнесерце заспокоюється та слабко горить, пожираючи все дощенту. Багато хто кашляв. Ніхто не говорив і не радів. Святкувати не було чого. Ми всі були раді бачити, що найстрашнішу небезпеку відвернули, та ціна була величезною. Через вогонь зубожіє не лише Єжи.
— Єжи ще живий? — тихо запитала я Касю.
Вона завагалась, а тоді кивнула.
— Я чула, що він сильно постраждав, — сказала вона.
Хвороба з Пущі не завжди була невиліковною — я знала, що Дракон уже рятував інших. Два роки тому східний вітер заскочив нашу подругу Тріну на річковому березі, поки вона дещо прала. Повернулася вона хворою, ледь тримаючись на ногах; одяг у її кошику був укритий срібно-сірим пилком. Мати не дала їй увійти всередину. Вона кинула одяг у вогонь, а тоді повела Тріну до річки та занурювала її знову й знову, тим часом як Данка негайно послала швидкого вершника до Ольшанки.
Тієї ночі прийшов Дракон. Я згадала, що тоді прийшла в гості до Касі й ми спостерігали разом з її задвірка. Ми не бачили їх — лише холодне синє світло, що виривалося з вікна горішнього поверху Тріниного дому. Вранці Трінина тітка розповіла мені біля криниці, що з нею все буде гаразд; за два дні Тріна була на ногах, і знову була самою собою, хіба що трішки втомлена, як людина, що сильно перехворіла на застуду, і навіть задоволена, тому що її батько копав криницю біля їхнього дому, тож їй ніколи більше не доведеться йти прати аж на річку.
Але то був лише один-єдиний злий порив вітру, один надув пилку. Це… це було чи не найгіршим випадком одержимості на моїй пам’яті. Стільки худоби занедужало, так жахливо, і вона могла дуже швидко передавати власну заразу далі; це було явною ознакою того, що все дуже погано.
Данка почула, що ми говоримо про Єжи. Вона підійшла до воза й поглянула мені в обличчя.
— Можеш для нього щось зробити? — прямо запитала вона.
Я знала, про що вона питає насправді. Якщо заразу не вичистити — смерть буде повільна й жахлива. Пуща пожирає людину, як гниль пожирає впале дерево, спустошує зсередини, залишаючи тільки жахливу істоту, сповнену отрути, яка дбає хіба про те, щоб розповсюджувати ту отруту далі. Якщо я скажу, що нічого не можу зробити, якщо я визнаю, що нічого не знаю, якщо я зізнаюся, що виснажена — коли Єжи настільки сильно одержимий, а Дракон не зможе прийти ще понад тиждень, — Данка віддасть наказ. Вона приведе кількох чоловіків до будинку Єжи. Кристину відведуть на інший бік селища. Чоловіки ввійдуть досередини і вийдуть назад з важким саваном, а тоді повернуть його тіло сюди. Вони кинуть його на вогнище, на якому вже палає худоба.
— Я можу дещо спробувати, — сказала я.
Данка кивнула.
Я повільно і важко злізла з воза.
— Я піду з тобою, — сказала Кася та взялася за мою руку, щоб мене підтримати: їй без жодних слів було видно, що мені потрібна допомога. Ми повільно пішли разом до будинку Єжи.
Будинок Єжи стояв незручно, на краю села, найдальшому від загонів, і ліс підбирався близько до його невеличкого садка. На дорозі було неприродно тихо для пообідньої пори: усі досі були біля загонів. Наші ноги хрустіли в останньому снігу, який нападав за ніч. Я незграбно продиралася в сукні крізь замети на поворотах, але не хотіла витрачати сили на те, щоб перевдягнутися з неї у щось зручніше. Підійшовши до будинку, ми почули його низький, схожий на булькання стогін, який зовсім не зупинявся та ставав дедалі голоснішим, що ближче ми підходили. Постукати у двері було важко.
Будинок був невеликий, але чекати довелося довго. Нарешті Кристина з рипінням відчинила двері й визирнула назовні. Вона зробила великі очі, не пізнаючи, та й її саму пізнати було майже неможливо: під очима в неї були темно-багряні кола, а живіт страшенно розпух від дитини. Вона подивилася на Касю, і та сказала:
— Аґнєшка прийшла з вежі допомогти, — а тоді знову поглянула на мене.