— Як тебе звуть? — промимрила смаглява красуня кутиком рота, гризучи кінчик олівця і спльовуючи розжовані крихти в порожню дірку для чорнильниці.
— Меґі Клірі, — прошепотіла вона у відповідь.
— Гей ви там! — долетів із передньої частини класу різкий сухий голос.
Меґі підскочила і спантеличено озирнулася. Почувся тихий стукіт — то двадцятеро дітлахів разом поклали олівці; потім приглушено зашерехтіли безцінні аркуші паперу — то їх відсунули убік так, щоб можна було тишком обпертися ліктями об парти і злегка, майже непомітно, обернутися назад. З похололим серцем Меґі збагнула, що всі учні витріщаються на неї, а проходом до її парти наближається сестра Аґата. Меґі охопив такий сильний страх, що вона відчайдушно кинулася б навтьоки, якби було куди бігти. Та позаду неї була перегородка, що відділяла середній клас від початкового, з обох боків напосідали парти, а спереду грізно насувалася сестра Аґата. Здавалося, очі Меґі, розширившись від страху, заповнили собою все її перелякано зіщулене личко, а руки то стискали, то розтискали край парти.
— Ви щось сказали, Меґан Клірі.
— Так, сестро.
— І що ж ви сказали?
— Моє ім’я, сестро.
— Ваше ім’я?! — Сестра Аґата пирхнула і озирнулася, окида-ючи поглядом решту дітей, немов ті, поза сумнівом, мали відчути не менше презирство. — Діти! Нам неймовірно пощастило! У нашій школі з’явилася ще одна Клірі і їй не терпиться повідомити нам своє ім’я! Так, щоб усі чули! — Сестра Аґата обернулася до Меґі. — Встати, бо я звертаюся до вас, нетямуща маленька дикунко! І простягніть, будь ласка, ваші руки.
Долаючи страх, Меґі підвелася з сидіння, і її довгі кучері гойднулися до обличчя і знову відскочили назад, мов пружинки. Зціпивши пальці, вона крутила і стискала їх у безнадійному відчаї. Але сестра Аґата навіть не поворухнулася, тільки чекала, чекала й чекала.
…Потім якимось незбагненним чином Меґі все ж змусила власні руки піднятися і випростатися, та коли впала палиця, вона, охнувши від страху, знову їх відсмикнула. Сестра Аґата вчепилася у вузлик волосся на маківці Меґі й сіпонула її так, що обличчя дівчинки опинилося за кілька дюймів від отих страшних окулярів.
— Виставте вперед ваші руки, Меґан Клірі, — мовила сестра Аґата ввічливо холодним невблаганним тоном.
Меґі розтулила рота — і заблювала сестрі Аґаті увесь одяг спереду. Діти охнули і заціпеніли од страху, а сестра Аґата з почервонілим, як буряк, обличчям, отетеріло завмерла, витріщившись на огидне блювотиння, що капало на підлогу зі складок її чорного плаття. І полетіла вниз палиця, лупцюючи Меґі де тільки можна, а та, скинувши догори руки і намагаючись захистити від ударів обличчя й голову, відступила, зіщулившись, у куток, не перестаючи блювати. Коли рука сестри Аґати втомилася махати палицею, черниця вказала на двері.
— Геть додому, ви, непокірлива обивателько! — кинула вона і, різко крутнувшись на п’ятах, пішла через клас до кімнати сестри Деклан. Переляканий погляд Меґі розшукав Стюарта, і той кивнув головою, мовляв, роби, як кажуть. Братові лагідні блакитно-зелені очі повнилися жалем та співчуттям. Витерши рота хустинкою, вона видибала крізь двері на ігровий майданчик. До кінця занять було ще дві години, і Меґі збайдужіло попленталася вулицею, знаючи, що брати ніяк не зможуть піти разом із нею, але вона була надто переляканою, щоб десь зупинитися і на них почекати. Дівчинці довелось іти додому самій і самій в усьому зізнатися матусі.
Погойдуючись від натуги, Фіона вийшла з повним кошиком білизни з чорного ходу і мало не впала: на верхній сходинці веранди сиділа Меґі, опустивши голову; кінці її гарненьких яскраво-рудих кучерів злиплися, а платтячко спереду було вимазане. Поставивши на сходи немилосердно важкий кошик, Фіона зітхнула і відкинула з обличчя неслухняне пасмо волосся.
— Ну, і що ж трапилося? — стомлено спитала вона.
— Я заблювала сестру Аґату.
— О, Господи! — вжахнулася Фі, взявши руки в боки.
— А та мене палицею побила, — прошепотіла Меґі зі сльозами, що застигли, непролиті, в її очах.
— От халепа так халепа… — Фіона підняла кошик і, гойднувшись під його вагою, насилу втримала рівновагу. — Меґі, їй-богу, я не знаю, що з тобою робити. Доведеться почекати, доки не повернеться татко. — І вона рушила через двір до мотузки, наполовину завішаної білизною, що гойдалася на вітрі.
Зморено потерши руками обличчя, Меґі якусь мить невідривно дивилася на матір, а потім підвелася і пішла стежиною до кузні.