вони ще грають. Мабуть, уже ніс змерз. Батько виходить за
ворота. йде хокеїст, ледь ноги тягне, шапку в руках несе, ключка зламана. «Гра хороша? — питає батько. «Ключку зламав»,—
зітхає Володя. «То не біда — полагодимо».— «Вечеряй, до
мультиків півгодини,— кличе мама.— Чи чекатимеш хлопців?» А
хлопці вже в дверях. На мультики до Правиків збирається той же
гурт. Наталя Іванівна телевізора не дозволяє ввімкнути, доки
хлопчаки не з’їдять усе, що насипала до тарілок. Попоїли, ще й
галку погодують: завжди у Володика живе чи пташка, кимось
скалічена, чи кошеня бездомне.
Минає перша шкільна зима Володика Правика. Серед торішньої
трави вже подекуди спалахують досвітні вогні — проліски.
Вчителька дає дітям домашнє завдання — скласти твір на тему
«Весна». Обговорюють у класі весняні ознаки в природі: на яких
деревах найраніше з’являється листя, в лісі чи на луках
розквітають перші квіти і які саме? Які птахи випереджають
усіх інших, повертаючись з теплих країв?
— Що за птаха намалював нам Володя Правик? — питає вчителька
наступного дня і показує учням розгорнутий зошит.
— Папугу!
— Півня!
Перший «А» пирснув. Малий художник зашарівся трохи, але
погляд в нього довірливий, відкритий. Вчителька співчутливо
спитала:
— А кого ти хотів зобразити?
Птах з жовтогарячою голівкою на високій шиї, з блакитно-
смарагдовим пір’ям і вогнистою смугою вздовж крил поглядав на
клас, на свого творця. Вчителька провинно відчула, що, правду
кажучи, не готова переконливо відповісти на власне запитання.
Фантастичний птах вийшов з-під хлоп’ячого пензля. Малювати
удома вона не просила... Твір мав бути на двох сторінках.
Володя зайняв обидві малюнком: унизу птах, а вгорі — сонце.
— Можеш пояснити малюнок, Володику?
— Це жар-птиця...
Ніхто не засміявся.
— Ти хотів скласти мальовану казку?
Мовчав. ї зашарівся вже так, що вчителька вирішила
продовжити розмову іншим разом.
— Гаразд, ти намалював гарно, тільки дещо незвично поєднав
фарби. Твір принесеш завтра, бо ж уже канікули...
Хіба міг написати хлопчик у класному творі про те, що
бриніло в ньому невимовно і нездоланно: весна — то безліч
нових барв, нових візерунків. Їх утворюють трави ї гілля. Люди
навесні стали вищі на зріст. Підбите кимось горобеня, яке
Володя знайшов у рівчаку й приніс додому ще восени, одужало, тріпоче крильцями. Все на землі тягнеться догори, до сонечка.
Зобразив весняний світ у вигляді птаха. Його вигадав, але
земля, сонце — справжні. Як це пояснити словами?..
Він поклав зошита до ранця. Твір усе-таки склав. Перелічив, які дерева першими квітнуть, які птахи першими з півдня
прилітають. Приніс додому п’ятірку.
— От козачина,— усміхнулася мати.
— А жар-птиця існує на світі! — сказав син.
Що і перед ким обстоює так рішуче, завзято? Про жар-птицю
сам вигадав або десь вичитав?
Наталя Іванівна не помітила, як Володик навчився читати.
Розглядав кожен друкований рядок, який до хати потрапляв.
Розгортають хліб з газети чи журнальної сторінки, він одразу з
тим папірцем у куточок, роздивляється. Не бачили в ті роки
чорнобильські діти книжок з малюнками. Як трапляються в тих
газетах, журналах малюнки, хлопчик вирізає, складає до
шухлядки. Потім біжить до Льоні Ільченка, у них спільна
колекція малюнків, класифікація чітка: окремо літаки, автомобілі, окремо рослини, тварини.
Льоня — син Віри Романівни Ільченко, яка вже давно стала
вчителькою. Скоро Володя почне фізику, і Віра Романівна тоді
до нього в клас прийде.
Володя з Льонею — ровесники, друзі. Льоня чи не шодня до
Правиків бігає телевізора дивитися. Володя ло Ільченків — на
кіно. Хата у баби Федори з дідом Романом невелика розміром, але гарно оздоблена. Різьблені лиштви, по шафі з мореного дуба
— орнамент з ясена та акації. Все в хаті зроблено руками діда, уславленого в Чорнобилі тесляра. А те, що в городі росте,— то
клопіт баби. Наталя Іванівна досі пам’ятає, як баба Федора
вербу біля хвіртки садила, «Лимерівну» співаючи. Батькові так
і не довелося в затінку під розлогим деревом з сусідами
посидіти. А Володик, Льоня, все численне хлоп’яче товариство
під нею часто збираються. Чекають, поки Віра Романівна
приготує місця для перегляду кінофільму: зручніше розкладе на
підлозі виткані бабою Федорою доріжки. Тоді вже набивається
дітлахів, скільки хата здатна вмістити. Біла грубка служить за
кіноекран, Льоня допомагає Вірі Романівні демонструвати
кінофільм. Змінюються слайди: сонячна галявина серед беріз, самотня бадилинка під дощем, нічна дорога в лісі. А ось на