Звіряв з героєм власні вчинки, уподобання, світовідчуття?
Коли так, то робив це послідовно.
Наче висновок, на полях 256-ї сторінки підкреслено:
«Корчагін підвівся.
— Гаразд, танцюй, стара, а ми з Волинцевою таки підемо».
«Чи існує взагалі мужність, яка виявляється завжди в своїй
довершеній формі?»
«Хіба сльози завжди ознака легкодухості? Сьогодні причина їх
— пекуче горе. Чому ж воно прийшло? Чому горе прийшло
сьогодні, в день великої перемоги...»
«...Усіх комсомольців — на фронт, а хто боїться, то нехай
пише заяву,— його залишать удома».
Олівець, кулькова ручка, чорнило...
Так, підкреслені рядки говорять про різне. Допитливість
читача та сама. Напруження, самостійність його думки —
незмінні.
Змінюються колір, почерк, якими зроблено позначки. Фіолетове
чорнило поблякло: цей слід, мабуть, найдавніший. Дотики ручки
залишили на полях рисочки то густо-сині, то світло-блакитні.
Володя явно повертався до роману не раз, обмірковуючи те, що
запало в душу.
На початку книжки відзначає:
«Ця книжка, товариші, зветься «Овід». Дістав я її у комісара
батальйону. Дуже впливає на мене ця книжка».
Щоб наприкінці роману — уже не збоку, і рішучою відвертою
рискою під кількома рядками — підкреслити:
«Я за основне в Оводі. За його мужність, за безмежну
витривалість, за цей тип людини, що вміє терпіти страждання, не показуючи їх усім і кожному. Я за цей образ революціонера, для якого особисте — ніщо в порівнянні з загальним».
Є поодинокі червоні рисочки на сторінках роману. Ось одне
таке місце з восьмого, передостаннього розділу книги:
«Корчагін обхопив голову руками й тяжко замислився. Перед
очима пройшло все його життя, від дитинства й до останніх
днів. Чи добре, чи погано прожив він свої двадцять чотири
роки?»
Олівець, кулькова ручка, чорнило...
...А спокійна байдужість — то душевна підлота.
Із зошита з російської літератури
дев’ятикласника Володимира Правика.
«Володя ніколи не нудьгував, ріс небайдужим до всього, що
його оточувало: до життя ровесників, краси нашої української
природи, до тих труднощів, які довелося переживати батькам.
Володик був улюбленим онуком своєї бабусі по матері. Змалку
охоче допомагав батькам.
Володя ніколи не розпочинав зайвих суперечок, прагнув усіх
вислухати до кінця, а висновок робив сам. Життя довело: він
робив правильні висновки. Я знав про його бажання піти до
військового училища, проте не думав, що він навчатиметься саме
в пожежному. Володя мав неабиякі здібності з радіосправи, я
йому радив поступати до радіотехнічного. Та він зробив, як
відомо, інший вибір.
Мені довелося разом з батьками Володі побувати в Черкаському
пожежно-технічному училищі в день випуску, і я спитав небожа, чи не помилився він у цьому виборі. Володя відповів: «Свою
справу я обрав правильно».
Із листа Григорія Криволапова,
капітана запасу.
— Тобі, Володю, поталанило,— говорить Віра Романівна.— У
першому класі здужав експериментальну програму, зараз маєш
можливість довести прихильність до шкільних експериментів. З
нового навчального року в школі буде експериментальний клас.
Володя з Васею п’ють на веранді чай. Саме повернулися з
водної станції: на літо влаштувались туди матросами-
рятувальниками. Змінюють один одного на «посту номер п’ять», сьогодні обом випав вихідний, а вони все одно подалися на
берег. І маєш: витягли з Прип’яті п’яного. Жениха! У
весільному костюмі стрибнув з човна просто в хвилі, схотів у
такий спосіб продемонструвати нареченій свою звитягу.
Вітя допомагає частувати матросів-рятувальників, несе з
буфета ще й третю чашку — для Віри Романівни, яка щойно
прийшла. Отже, зараз і Костик прийде? Вітя дружить з Костиком, як Володя — з Льонею.
— Скоро не прийде, бо сидітиме за городом, доки жаба не
обійме сосонку! — повідомляє Віра Романівна про молодшого
сина.
Хлопці знають, що це не жарт. їхня вчителька насправді
зробила фотокадр: жаба виніжується на стовбурі сосни. Тепер
Костик вихваляється, що підстереже мить, коли жаба ще й
усміхнеться.
А от про новий клас пожартувала чи ні Віра Романівна?
— Цілком серйозно кажу. Будемо вивчати фізику і математику
за поглибленою програмою. Майте на увазі, буде нелегко. Кожен
урок учителі готуватимуть окремо — і запитання, і завдання.
Тобто несходженими шляхами підемо. Силоміць до спецкласу
нікого не надсилатимуть. Все — за бажанням дітей, із згоди