перші рядки:
Де дуби передковічні,
калина у цвіті,
Де незнаних пташок
стоголосий рій,
Блисне озеро дивне,
найпрекрасніше в світі,
Я назву його Озером світлих мрій!
Потрібна музика! Де гітари? До Копані йшли з новою піснею.
Старий чередник здивувався запитанню про колишній панський
будинок. Але стежку показав. З лісової гущавини виринають дві
трояндові алеї. Жодного сліду будівель, здичавілий сад. А
троянди квітнуть: якось благально, сиротливо в цій самотині.
Обережно вирвали по одній квіточці. Кожен мовчки думав про
цю землю, де нечутними тінями блукають зниклі людські долі.
Невже людина зникає без сліду? Чи довго квітнутимуть оці
троянди? Навіщо жили ті, хто їх висаджував, плекав, милувався
ними?
На ранок мали дістатися Чорнобиля. До пізньої ночі пливли, вишукуючи найвиразніші кадри для слайдів. Призахідне сонце
віддавало землі останні промені. Молоденькі осики збігали з
пагорба до річки, на горі палав вогнищем велет-дуб. Хтось з
дівчат промовив: «Гарне місце, щоб скласти присягу». Хтось з
хлопців знизав плечима: «На вічне кохання?» Дівчата вже зникли
в наметі. І з’явились на пагорбі знову. Звучить клятва:
— У цей літній день перед лицем ясного сонця, синього неба, чистої річки й зеленого лісу, перед лицем всього нескінченного
світу присягаюсь ніколи не забувати, що основний закон природи
вчить нас віддавати все, що можеш, для спільної справи, для
життя інших!
Як не було б мені важко, ніколи не дозволю собі брехні, підлоти, жадібності, егоїзму.
Присягаюсь!
Вчителька вимовляла це разом з усіма. І зараз, через три
роки, повторює для дітлахів, які поназбиралися до хати, заворожено дивляться і слухають. Подорожував до Копані
фізичний гурток — майже весь тодішній дев’ятий клас. Тепер, перед початком занять у новому дев’ятому, навмисне запросила
на кіноперегляд: адже в клятві відбився один з найістотніших
законів буття. Віддавай — і ти будеш найстійкішим, найбагатшим.
— Це не релігія. Це фізика. Те, про що писав Бор: якщо маємо
ядро і електрони, то ці електрони знаходять в атомах такі
шляхи, рухаючись по котрих, вони не поглинають і не
випромінюють енергію. Частинка знайшла те місце в природі, на
якому матиме найстійкіше становище. Там вона вічна. І досягла
цього, не загарбавши нічого, не нахапавши енергії, а навпаки
віддавши, скільки можна, для створення нової структури.
Так діє принцип мінімуму потенціальної енергії, який не
згадується в жодному з шкільних підручників, але ми з вами в
новому класі обов’язково будемо його вивчати.
Віра Романівна розповідає так, мов читає вірші. Володя
слухає, заворожений. Фізика і людська душа, людина і природа —
єдині, нероздільні...
Льоня показує інші слайди: чорнобильські краєвиди.
Віра Романівна називає їх поетично:
— Білий сніг на зеленому листі...
— Сині очі лісу...
— Твій світ березових полян і гомін сосонок неспішних, моя
чорнобильська земля!..
Володі хочеться якнайшвидше це записати. Повернувся додому, можна й не записувати: все запам’яталось.
Невдовзі спеціальний 9 «б» клас зібрався на перший урок. Це
— фізика. Учні чекають від Віри Романівни вступного слова, якихось пояснень, напучувань. А вона, привітавшись, стає біля
вікна, стиха промовляє:
Найдорожча душа — незрадлива,
Найскладніша людина — проста...
Це — Василь Симоненко. Ще лунають вірші: Сосюра, Тютчев...
Вчителька зупиняється біля другої парти від свого столу.
Володя з Льонею за нею сидять. Але вона мов їх не помічає.
Звертається до всього класу так само неголосно, доброзичливо:
— Хто скаже, що ми знаємо про навколишній світ? Уявіть, що
вас спитав про це першокласник. Можливо, ви скористаєтесь для
відповіді прикладом грецького філософа Зенона? Він намалював
на піску дві концентричні окружності і так сказав учням:
«Окружність меншого радіуса означає знання, які маєте ви, більшого — мої знання, а весь пісок до обрію — знання, ще
невідомі нікому». Як гадаєте, першокласник зрозуміє, скільки
треба вчитися людині протягом життя, щоб хоч трохи пізнати
навколишній світ?
Отакими уроки були в них часто.
Задачі, вправи — і вірші, слайди.
Кожен слайд — то ціла історія. І обов’язково такий закон
природи, з якого вчителька допомагає вивести закон людського
життя.
Ось один зі слайдів: звичайна билинка. Чому ж так сумно
дивитися на неї? Вчителька, мов почувши запитання учня, стиха
говорить: