І ходжу тепер з доганою. Все розумію, ризикував життям водія, своїм життям, а за моє життя теж хтось відповідає. Винний.
Проте не знаю, де моя вина. Гасити ж треба було, і негайно».
От і думає Володимир Правик: «Справді, як же поєднати
безгрішну логіку інструкції із підступністю неконтрольованого
вогню?
«Що допомогло Володі Правику стати сильнішим від усього, з
чим він стрівся в ніч аварії на атомній станції? Не хочеться
вдаватися до високих фраз. Гадаю, все було значно простіше, водночас набагато складніше для хлопців, які прибули на АЕС
першими. Простіше і зрозуміліше, бо мали перед собою ворога —
вогонь, а також мету — загасити. Складніше, бо навіть не
уявляю собі, що вони всі передумали про радіацію, поки їхні
руки, ноги працювали заради людства.
Можна тепер лише відгадувати, які саме були думки у Володі, але повернути його це не допоможе, як, власне, не допоможе
повернути ще багатьох гарних хлопців, які сьогодні тільки
готуються розпочати свій бій з вогнем. Адже в цьому полягає
сама сутність праці пожежного: йти туди, куди йти не можна».
З листа Ігоря Купченка.
А в буднях пожежної чати, крім усього іншого, доволі аж
надто безпечної роботи: паперової. І для лейтенанта Правика
якраз у ній неабияка небезпека. Спізнюється з оформленням
службової документації. Взяти рукави, за які відповідає його
чата. Це ж, крім них самих, ще і паспорти, картки просування, взагалі детальна звітність. Що важливіше, вести її бездоганно
чи забезпечити бездоганний стан рукавів? Звісно, встигати
треба там і тут. Не встигає...
Картає себе, намагається чесно брати на облік свої похибки.
Начальник третьої чати аж ніяк не вважає себе бездоганним.
Часом помиляється в людях. На прохання бійця дав відгул, взявши до уваги обіцянку вчасно прибути на збори особового
складу. Але той радісно подякував і... не з’явився.
Одне слово, вистачає роботи з бійцями і з самим собою.
Правду каже Іван Олексійович Бутрименко: «Матимеш хоч десять
дипломів про вищу освіту, все одно без самоосвіти в люди не
вийдеш».
Бутрименко критикує десять вищих освіт, тобто показну
освіченість. Лейтенант з ним згоден. Проте одна вища
начальникові чати конче потрібна. Лейтенант Правик мріє про
Вищу інженерно-пожежну школу. Чи не весь їхній колишній
відмінний рій навчається там. Але рекомендувати до школи
Володимира Правика начальство не квапиться, зволікає і з його
поданням до чергового офіцерського звання. Пояснювати таке
підлеглим не прийнято. Лейтенант і не просить пояснень.
Що далі має робити? На це у нього для себе одна відповідь: має працювати. Без образ, але й без компромісів.
«План роботи на II квартал 1986 року начальника III чати
ВПЧ-2 по охороні Чорнобильської АЕС лейтенанта внутрішньої
служби Правика Володимира Павловича.
Загальні збори чати з обговоренням підсумків першого
кварталу.— 21.III.
Прийняти заліки з підготовки у новоприбулого пожежного
Половинкіна А. М.— 15.IV.
Вивчити з пожежним Половинкіним А. М. устрій і роботу КІП і
прийняти залік.— З.V.
Віпрацювати нормативи з пожежно-стройової підготовки.— II квартал.
Організувати випуск у чаті «бойових листків», не менше трьох
щомісяця.— II квартал.
Скласти, вивісити в рукавному господарстві опис пожежних
рукавів і обладнання.— 15.IV.
Випробувати пожежні рукави.— 25.IV.
Закінчити стенд «Службова документація»,— ЗО.ІV.
Розробити і впровадити разом з командиром відділення водієм
Захаровим А. А. рацпропозицію: обладнання навчальної башти
страхуючим пристроєм.— ЗО.ІV.»
Всього в особистому плані — двадцять два пункти.
Передбачено участь в організації протипожежних тренувань з
персоналом АЕС, виготовлення нового стенда для
«Комсомольського прожектора», суботники.
Найголовніше для себе пожежні не можуть передбачити, запланувати: час, місце двобою з вогнем, характер двобою, розташування сил. Тож і живуть у повсякчасному чеканні лиха.
Люди прагнуть своєчасніше долати пожежі, не допускати
людських жертв, збитків. Прагнуть запобігати пожежам.
Прагнуть...
Серед зими в навколишніх лісах торфяники горіли — довго, вперто. Гасили силами кількох частин. Теж довго, уперто...
Не злічити, скільки разів доводиться притягати до
відповідальності за порушення протипожежних правил і
будівельників, і постачальників. Навіть у реакторному
відділенні можна побачити, як людина походжає з цигаркою.
Пожежні безупинно перевіряють стан гідрантів, сухотрубів, рукавів. Навчальні виїзди на станцію — і вдень і вночі.