Здається, вже із закритими очима змогли б точно зорієнтуватися
в лабіринті приміщень, переходів. Звичайно, свої недоліки і у
них в частині є.
З дружиною Володя обминає всі тривожні теми. Вони чекають
дитину, Надійку не можна тривожити, слід тільки радувати.
Як одержали в Прип’яті однокімнатну квартиру, з однієї
кімнати зробили дві, хитро розставивши меблі. Розсувний
фотель, торшер, полички для книжок, підставки для квітів
Володя зробив сам. Уже виготовив за власного конструкцією
ліжечко для сина чи дочки.
Десятиріччя ВПЧ-2 відзначали в березні. Святковий концерт
так сподобався, що з обласного управління пожежної охорони
вирішили і сценічні костюми дати.
Частина виборола Червоний прапор за всіма показниками
змагання пожежних підрозділів з бойової та політичної
підготовки. Тут же його і вручили. Кожному на згадку —
сувенірний значок. Полум’яно-сонячний, з пожежною емблемою:
молоток, розвідний ключ. Із написом «ВПЧ-2 — десять років, місто Прип’ять».
Десятого квітня в світі з’явилась друга Наталка Правик. Є
Наталя Іванівна — буде віднині ще й Наталя Володимирівна. З
оченятами темно-карими, блискучими. Як у Володі. Справжні
вишеньки.
Треба забирати Надюшу і Наталочку з лікарні. Володя — в
чаті... До вечора Леонід Петрович Телятников відпустив
лейтенанта Правика.
До двадцять шостого, до свого останнього чергування, третя
чата ВПЧ-2 нестиме ще одне: двадцять другого квітня.
«Все нормально було, виїжджали на станцію, на вивчення
об’єкта. Перевіряли з лейтенантом Правиком, чи добре знаємо, де гідранти і пірси на майбутній третій черзі. Все було
нормально».
Із розповіді Сергія Легуна.
«Востаннє ми бачилися з Володею в 1986 році, навесні. Він
уже був сімейною, самостійною в усьому людиною. Я відвідав
небожа у нього вдома, і мене вразило, що у Володі такі
величезні плани на майбутнє. Мріяв мати велику сім’ю, прагнув
учитися далі, щоб полегшити працю дружини по господарству, сконструювати няню-ляльку з радіоуправлінням. Певен, він би
зробив щось подібне. Вдома у нього була невеличка, але затишна
радіомайстерня, мою увагу привернула кольорова музика. Спитав, скільки коштує. Виявилося, він сам її зробив. Не сказав більше
ані слова, лише поцікавився, коли закінчується моя відпустка.
Через два дні привозить мені в Чорнобиль таку ж конструкцію. Я
здивувався: «Коли ти встиг?» А він у відповідь: «Лише одна
ніч».
З листа Григорія Івановича Криволапова.
...Перший, третій, п’ятий... Лункими, хоч і не дуже
голосними краплинками падають на землю радіосигнали.
Одинадцятий. Дванадцятий. Радіо в приміщенні чати змовкло.
Прийшло двадцять шосте квітня, субота.
Пливли над землею тиша і пахощі весняних луків.
Вихоплений з м’якої темряви променями прожекторів, плив у
небі велетенський смугастий димар над атомною станцією. Схожий
на фантастичну стрілу? На цілком реальну сучасну ракету, що
стартує до міжзоряних світів?
Багато написано про космічні світи. Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Вернадський, Гагарін... Усі вони однодумці.
Курсанта Правика зворушило в книзі Юрія Гагаріна: «Корабель
«Восток» — перша ластівка проникнення в космос». «Перша
ластівка». Поширений вираз, але хлопцю і тоді здалося, і нині
подумалося, що космонавт справді бачив ластівок у небі, коли
так писав. Згадав, як колись на подвір’ї у Льоні Ільченка
розвалилось ластівчине гніздо, повивалювались пташенята.
Ластівки літають, попискують, безсило тріпочуть крильми. Баба
Федора їх заспокоює: «Цить, тихше!» Льоні з Володиком дає
миску: «Зараз кубельце зробимо». Дід Роман сердиться: «Тю, стара! З бляшаної миски? Померзнуть!» Бере скляну банку, ладнає кубельце, ластівки радо кружляють, цвірінькають, мов
дякують. Почали годувати пташенят, за тиждень полетіли.
Прибігли хлопчики з річки, баба Федора розповідає: «Чуєте, я
наладилась прати, а ластівка на ночви сідає, голівкою
крутить». Наступного дня кличе малих: «Знаєте, сьогодні його
вже немає, то він попрощатись прийшов!» — «Бабо, як знаєте, що
то був «він»? — «Аякже, у нього — біленька краватка, в неї —
нема».
Виходить, ластівки бувають різні? Володик почав уважніше
придивлятися до них: так і є, одна з білою грудочкою, інша з
темною, у таких інколи біленькі «краватки». «Перші —
прибережні, другі — сільські»,— пояснив батько. Трохи згодом
уже на уроці біології Володя почув, що наука теж поділяє
ластівок за місцем проживання. Чому ж ті мостяться під