наказом. Десятки молодих людей вступали в ті грізні дні до лав
КПРС, прохання про прийом до партії і рекомендації писалися на
спільних аркушиках паперу, як робилося на фронті. В Чорнобилі
тоді таки проходив фронт.
Атаку пожежних Чорнобиля на незнаного доти ворога —
радіаційний вогонь книжка відбиває документально і романтично.
Це складне поєднання, як на мою думку, виправдано, бо, хочу
повторити, непідробні висоти духу притаманні не тільки
лейтенантові Правику, а й кожному з його хлопців, на перший
погляд, таких звичайних, простих.
Країна живе ритмами великої перебудови, в центрі державних, народних турбот нарешті перебувають сміливі перетворення
економіки. Хто заперечить, що сьогодні нам вкрай потрібні
бізнесмени й менеджери, що нам, мабуть, як ніколи потрібні
вміння рахувати, ділова творчість, заповзятливість? Та хіба це
означає, що при цьому «золоте теля» має перетворитися на
провідну рушійну силу нашого життя, суспільства? Але є охочі
надто ревно сповідати саме таку думку. Хоч і ризикую викликати
на себе вогонь, проте нагадаю: без високих ідеалів не існує
справді людського життя.
Про пожежних Чорнобиля написано чимало, і прикро, що
подекуди в написаному істина губиться за піною. Маю на увазі
сенсаційність, тріскотняву, поверховість, а часом навіть грубі
помилки.
У книжці «Тієї вогняної ночі» викликає теплий відгук
правдивість і шанобливість, з якими авторка знайомить читачів
із професією пожежного, однією із найнебезпечніших у світі. Чи
не вперше бачу спробу показати пожежну охорону в історичному
аспекті, і це не обтяжує оповідь.
Не приховую, я сприймаю цю оповідь як зацікавлений, не
сторонній читач. І не тільки тому, що якоюсь мірою причетний
до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мені
близька авторська віра в молодь, у комсомол.
Добре, що виходить у світ розповідь про першого командира
героїв Чорнобиля. Свого дослідника і видавця чекають тепер
біографії і долі побратимів Володимира Правика, насамперед
Віктора Кібенка, Володимира Тишури, Миколи Титенка, Миколи
Ващука, Василя Ігнатенка. Всі вони разом з лейтенантом
Правиком полягли в бою, і їхня добра слава допомагатиме новим
поколінням у творенні нового життя. Тож надто мало знати лише
їхні ймення.
Г. В. БЕРДОВ,
Генерал-майор.
