пам’ять пожежних зберегла їхні номери, мов дорогі ймення. Ось
вони:
Пожежна автоцистерна, державний номер 35-75 КХС. Пожежний
автомобіль смоково-рукавний, державний номер 98-89 КХИ.
Пожежний автомобіль пінного гасіння, державний номер 51-33
КХБ.
На них чата:
Іван Бутрименко,
Анатолій Захаров,
Андрій Король,
Сергій Легун,
Микола Ничипоренко,
Олександр Петровський,
Андрій Половинкин,
Володимир Прищепа,
Іван Шаврей,
Леонід Шаврей.
І начальник чати Володимир Правик.
Зруйнований реактор-«мільйонник». Вогонь майже впритул до
нього, на карколомній височині над ним. Десятки осередків
вогню...
Три пожежні машини.
Одинадцять пожежних.
Найсумлінніші краєзнавці, найзавзятіші рибалки не скажуть, скільки навколо Чорнобиля річок та річечок. Скільки в місті, принаймні в низині, ставочків і ручаїв.
От на провулку Колгоспному, у Марії Степанівни Криволапової, баби Мані, бабусі Володька Правика, просто за городом хвилі
хлюпають. Безліч пустощів і цілком відповідальних справ, для
дітлахів пам’ятних, пов’язано, з тими хвилями.
Володя Правик справді на воді зріс...
Хлопчик народився кволим. Чому? У молодих батьків, охочих до
праці, зачарованих природою, одне од ному відданих, здоров’я і
енергії — достатньо. Дитина ж із сумовитими оченятами, прозорим личком. Дихає мов зітхає.
Молода мати в медучилищі іспити з педіатрії вже склала.
Лікарські поради вивчала досконально і тепер ретельно виконує.
Та від цього не краще немовляті, їхньому Володику. Тихенький, плаче зрідка. Коли ж зайдеться в кашлі, то здається, що ридає,
— спинитися довго не може.
Надворі липень. Духмяні трави на прибережних луках, запашний
і вітерець з Уші. Навіть у кімнатах під дахом таке
чорнобильське повітря, що вдихнути б і не видихати. А вже біля
річки!..
Спогад з власного дитинства приніс Наталці бабусину
приказку-пораду. «Щоб мала дитина здоров’я довіку, везіть на
світанні через ріку». Весло, вправне в Павлових руках, обережно відштовхує човна від берега. На вологому піску перші
відблиски сонця. Сіра імла, розлита навколо, поволі тане.
Спалахують, міняться кольори: сріблястий, блакитний, густо-
синій, жовтогарячий.
Звивиста річка Грузавка злегка похитує човна, несе повз
низькі береги. Мати бачить перед собою тільки личко свого
немовляти: на ньому слабенький рум’янець! Батько тривожиться: Наталка розгорнула дитину, хоча холодний нічний туман ще цупко
висить на верхівках осокорів та дубів. Однак зразу і зникли у
Павла сумніви. Володик навіть не прокинувся, дихає спокійно.
Недарма, кажуть, що материнське серце — мудрий віщун.
Ось і Ялинки. Мати бризкає світанковою водою на малесенькі
рученята, ступає з дитиною на м’який золотавий килим з
торішньої глиці, під хвою свіжу, смарагдову. За кілька хвилин
плавуча колиска повертає в зворотню путь.
Павло веслує нечутно і сильно. Навколо досі повна тиша. Все
такі ж незаймані, зачаровані береги. Батькові здається, він
дарує їх зараз маленькому синові, не до хати везе Володика, а
у великі світи. Так хороше на душі, в якісь хвилини Павло свої
руки почуває крильми. Маля спить. Тепер і Наталка помітила
навколишню красу, їй передалася схвильованість чоловіка. Гарна
земля, гарно жити!..
Отак кожного ранку і в липні, і в серпні, і у вересні пливли
вони до Ялинок. Ще майже цілий жовтень... Лагідною була того
1962 року осінь в Чорнобилі.
Взимку, як минуло хлопчику півроку, він схопився за палець
баби Мані маленькими пальчиками, міцно їх стиснув. Усміхнулася
баба: «Богатир!» Усмішка на її обличчі з’являлась тоді не
часто. Перед самим народженням Володика помер дід Іван. З
Великої Вітчизняної війни Іван Криволапов повернувся без ноги.
Калікою себе не вважав, не дозволив вважати іншим. Не хотіли
загоюватись численні рани, а він спромігся навіть дрова
заготовлювати. Власноруч дерев’яного човника змайстрував, рибалив.
На одну кімнатку їхня хата. В сім’ї четверо дітей. Старший
брат Наталки, названий за батьком—Іваном, народився
напередодні війни. Михайло — невдовзі після її початку.
Наталка з’явилася на світ напередодні Перемоги. Грицько, молодшим брат, ще через три роки.
Порається ма подвір’ї батько, раптом скріпне зубами, притулиться до хлівця. Постоїть трохи, важко пошкутильгає до
ослона, важко впаде на нього. Не підводиться довго. Наталка
розуміє: батькові і підвестися важко, рветься допомогти — і не
може. Розсердиться батько...