— Біго-о-м... Марш! — і махнув рукою.
Змагуни зірвалися і пішли навзаводи. А за ними собаки...
Тепер Наталці не треба було вдаватися до хитрощів — вона летіла тріумфально попереду. Григорій, що «теж колись був бігуном», даремно намагався перегнати.
Ні таки, вона бігає, як коза.
А мати спостерігала все те з віконечка і сміялась:
— Подуріли!.. Зовсім подуріли разом з дідом. — Старій було весело дивитись на тих, що «подуріли» та й стрибали по паді, як гурани. — Що то є молодість! — І милувалась та тішилась з дочки, що вийшла переможцею.
На тому змагання — ця своєрідна Сіркова олімпіада — не скінчилось. Повернувшись, стрільці почали виробляти ще різні стрілецькі «коники». На те благословив сам Сірко сентенцією, мовляв: «Гулять так гулять! Стрілець мусить стріляти. А начиння, хвала Богові, у Сірка ніколи не бракувало, — того й рід вийшов стрілецький. Анум лиш, наробім ще шелесту!..»
І вони наробили ще шелесту.
Показували по черзі трюки, розваги для.
Гриць стріляв гільзу, покладену на стовпець, — на 50 кроків стріляв її в денце з бойового. Після пострілу гільза цвірінчала десь.
Григорій, стрельнувши для проби кілька разів у стовпчик і звіривши остаточно рушницю, стріляв у підкинену бляшану банку від пороху, набиту піском.
Та найцікавіший нумер демонструвала Наталка. Вона «сікла локшину», так називають мисливці цю оригінальну і трудну вправу.
Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів...
Обабіч ножа в підвалині було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлипали в дубову підвалину.
Це і називалось на мисливській мові «сікти локшину».
Лише дві кулі вгрузли ціляком зліва.
Старий Сірко спостерігав, спостерігав все те та й собі не витримав. Став показувати, «як він колись стріляв, як був молодим». Він вийняв з кишені кілька мідяних грошин по три та по п’ять копійок і звелів Грицеві кидати їх по одній вгору... Згадав, як вони колись бавились (мисливці цебто) замолоду. Було, поз’їздяться на базу у Владивостоці здавати панти, та й давай дуріти, — накуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиходять за місто на сопку і там влаштують стрільбище, — стріляють по грошах в лет на могорич. Ось так...
Гриць кидав угору п’ятака, а старий Сірко бистро ловив його на мушку. Після пострілу п’ятак щезав. Лише чути було, як він десь сюрчав після зудару з кулею.
То було весело. Регіт стояв на подвір’ї, коли старий Сірко після кожного пострілу примовляв зітхаючи:
— Ось так колись і я стріляв, як був молодим.
Ось так Сірки бавились собі знічев’я. Ні, відбували муштру навесело перед тим, як вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий і тяжкий промисел.
П’ятнували.
На те, мовляв старий Сірко, щоб око було метке, а рука тверда, а рушниця щоб була вірная.
Розділ шостий. В пралісах Сіхоте-Аліня
На марші
День лишень перепочили коні, і старий Сірко загадав збиратися в дорогу. На промисел, на пантування. Сам він тільки погейкував та загадував, а все робилось якось само собою. Мати з Наталкою наготовляли всього, чого треба було. Збирали й пакували в мішки, торбинки і торбиночки — борошно, свічки, оселедці, хліб свіжий, цукор, кирпичний чай. Наливали в боклажки та в сулії олію, спирт, гас, мед... Клали, де треба, сірники, кресало, голки, нитки... Мати все приказувала Наталці:
— Ти ж дивись — те буде там, а те там...
— Добре, добре, мамо, — там розберем. А забудемо, де чай, то горіхом заваримо... Скільки того й діла!
Переглядали намет, вирізували онучі, ремонтували ічаги, одягу промислову... Чистили салдатські «манірки», саперні лопати... До голки й нитки запакували ще й марлю, — навіщо то вона буде потрібна пантівникам.
Григорій теж мав їхати і чим міг допомагав. Старий Сірко, правда, бурчав:
— Та облиш, синку: то не чоловіцьке діло. На промислі — то вже так, а тут є кому...
Але Григорієві було приємно брати участь у загальному клопоті, в такому незвичайному готуванні. Збори, як у якусь довготривалу експедицію. Тут тобі і борошно, і цинки з набоями, і рушниці, і вухналі, і якісь накомарники, і сажанки, і сокира, й пилка-ножівка, і багато таких речей, що він їх уперше бачив і не розумів, що воно й до чого, ходив разом з матір’ю то в погрібник, то в комору... Пересипали сіль, овес, борошно, наливали з великого дзбана спирт, цідили мед, розстеляли брезенти, перепорожнювали і знову наповнювали сакви. Різали шкіру...