В другім кутку вагона дівочий голос співав сам собі — чи то з досади, а чи зі смутку:
Пісня губилася в хаосі і зринала знову, переплітаючись з дитячим ячінням, з чиїмсь плачем та з чиїмсь буботінням...
— ...І вирвали з коренем... — бубонить чийсь приглушений голос збоку, зливає нишком комусь свої таємні жалі, що їх можна звіряти лише в темряві. — Отак викинули всіх на сніг — з манюнькими дітками... Боже мій!.. «Куркуль», — кажуть... Мати на Печорі померла... А нас — п’ятьох синів — по світах поза геттю майнули... Трьох в «Сєвлаг» засадили... Ну, добре!!. — рип-рип зубами...
— ...Горіховий-ий ли-с-то-чо-ок... — тяг дівочий голос.
— ...В Донбасі працював, — розповідав якийсь юнак зухвало, весело. — Нема ходу! Пашпорт, кажуть, дайош... Ха-ха! А раніше! хе, пашпорт! Я б з пашпортом раднаркомом був би, та хіба ж таким! А так — нема ходу параходу! В Архангельську був... На Камчатці був... В Ташкенті був... І всюди те саме — «справку од сєльсавєта» давай. Тю! Знайшли дурного!.. — і зітхнув скептично. — Велика земля, та тісна, чорт би його взяв.
— Що там у нас вдома робиться?! — журилась якась жінка. — Як там наші?..
— А знаєш, — гукнув хтось, мов до глухого. — Серьога дістав вишака! Коні подохли в колхозі, так, кажуть: «шкідник»!
— Ба... — хтось сичить і труситься (видно, хворий) на горішній полиці. — Як люди подохли в цілій окрузі, то шкідника, небійсь, ніде не шукали!..
— Ну ж, цить же, цить, ясочко моя!.. — квилила мати.
— ...Ой, та й спишу я всю досаду на листу, — журився дівочий голос:
— Пошли, пошли, — насмішкуватий парубоцький голос: — Пошли, дівко, і прямо до голови горсовєта. Хай сучий син почитає, як його хрещеники — розкуркулені, то так...
Другий парубоцький понуро, наче про себе:
— І напиши йому привєт... в гроб!.. в могилу!.. в дошку і в Ноїв ковчег!.. — заграв він енергійну моряцьку молитву і зашморгнув моряцьким вузлом. Сплюнув.
Дівчина притихла, а потім насмішкувато:
— А ти, видать, з попів. Чим він тобі так допік?
— «З попів, з попів», — передражнив понурий парубоцький голос і замовк. Але не було в нім злоби до дівчини, лише була злоба взагалі. Дівчина теж замовкла. Довго мовчала в гомоні. А потім знову зринув її голос, як з каламутної води, ніби вторячи дитячому ячінню, але вже тихше:
— Ну цить же, цить, — схиляється материн голос, як материнка в полі, горнеться до немовляти...
Григорій слухав весь той гамір, зціпивши зуби, і йому паморочилась голова. Те, що він почав був забувати — ціла ота трагедія його народу, — навалилась на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м’яч, у всі боки.
Уся! Уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... розпачі!.. Голодна!.. безвихідна!.. безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи.
А журливий голос, як материнка в полі під вітром:
— Ну ж, моя крихітко... моє сонечко... моя ластівко... — гойдається на вітрі, тремтить безнадійно над дитячою агонією.
Поїзд гримотів, конвульсійно здригаючись, у темряві. Зупинявся і довго стояв на станціях і роз’їздах.
На якій станції до вагона вдерлося двоє з ліхтариками.
— НКВД!.. — прошелестіло вагоном.
Там, де кондуктори і контролери не мали сили ані совісті вдертися, там ці вдерлися і господарили, як вдома, шукаючи за чимсь, що їм потрібне. Світили ліхтариками в обличчя, ступаючи по людях, як по дровах.
Григорій чекав спокійно, приготовившись до найгіршого. Лише тут збагнув, який він дурень — виліз у світ, не мавши документів. Але не додумав цієї думки до кінця, як йому присвітили ліхтариком в обличчя. Сперш Грицеві, потім йому. Дивились мовчки, водячи світлом згори вниз. Пильно дивились на розцяцьковані унти і дохи... І полізли далі. Либонь, взяли їх за двох «відповідальних», екзотично вбраних представників влади з місць, а то й з центру.
Григорій засміявся про себе: «Раз!..» — цебто пронесло раз. Ясно, таке екзотичне вбрання виключає одразу всякі підозріння. Таке вбрання недоступне для будь-кого, бо то задорого коштувало б, а доступне лише хіба для дуже великих відповідальних осіб, та й то не для всіх, а лише для тих, що мають з тайгою до діла, що командують там; або представникам влади з тих нетрів — головам сільрад та директорам золотих копалень.