— Не розумію. Що все це значить? Якась політика... Хто був той чоловік за національністю?
— Він розмовляв по-англійськи з акцентом, як я. Тепер весь світ говорить з акцентом.
— А ви дзвонили в поліцію?
— Мені здається, він сам був і поліції.
— Що-небудь забрали?
— Так. Деякі папери.
— Важливі?
— Не слід було їх зберігати. Минуло вже тридцять років. У молодості вплутуєшся в різні справи. Бездоганних біографій не буває, містере Уормолд. Та я думав: минуле є минуле. Я був великим оптимістом. Ви і я — не те, що тутешні люди: у нас немає сповідальні, щоб приховувати гріхи минулого.
— У вас є якісь здогади?.. Що вони можуть вчинити далі?
— Запишуть мене в якусь там картку. Треба ж їм набити собі ціну. Можливо, зроблять з мене вченого-атомника.
— А ви не змогли б відновити свої досліди?
— Звичайно, зміг би. Але, знаєте, я ніколи не вірив у це по-справжньому, та й усе вже пішло в каналізацію. — Він пустив воду, щоб обполоснути рукомийник. — Єдине, що я пам’ятатиму, — оцей... бруд. То була тільки мрія, а дійсність — ось вона.— Він тицьнув пальцем у рукомийник, проштовхуючи крізь решітку якийсь згусток, схожий на поганку. — Дякую, що прийшли, містере Уормолд. Ви — справжній друг.
— Якби ж я міг чимось допомогти.
— Ви дали мені змогу висловитись. Від цього вже якось легше. От тільки боюся за ті папери. Може, вони зникли випадково. А може, я їх просто не знайшов у цьому розгардіяші.
— Давайте я допоможу вам пошукати.
— Ні, містере Уормолд. Я не хочу, щоб ви бачили те, чого я соромлюся.
Вони випили серед руїн вітальні, й Уормолд пішов. Доктор Гассельбахер повзав на колінах під «Веселим кавалером» і вимітав сміття з-під дивана. Зачинивши за собою дверцята машини, Уормолд відчув, як каяття заповзає йому в серце, скребеться, наче миша за стіною в’язниці. Та скоро, мабуть, його вина зживеться з совістю. Адже таке саме бувало і з іншими, що їх до нього вербували у вбиральнях, і вони відмикали двері готелів чужими ключами й отримували настанови, як користуватися симпатичним чорнилом та Лемовим «Шекспіром для дітей».
Кожний жарт має свій зворотний бік — настрій жертви цього жарту.
На храмі Санто-Крісто задзвонили дзвони, і сполохані голуби знялися з даху; пірнаючи в золотому надвечір’ї, вони закружляли над лотерейними крамничками вулиці О’Рейлі та над похмурими банками Обіспо; школярі в чорно-білих костюмчиках, схожі поміж собою, мов галченята, — не розбереш, де хлопчик, де дівчинка, — вибігаючи з школи св. Немовлят, струмочками розтікалися вздовж вулиць. Дитинство рятувало їх від світу п’ятдесят дев’ять тисяч двісті, і їх легковірність була зовсім інша. «Скоро й Міллі повернеться додому», — з ніжністю подумав Уормолд. Він радів, що вона й досі вірить таким вигадкам, як непорочне зачаття чи образи святих, що плачуть справжніми слізьми або шепочуть у пітьмі про любов до ближнього. Готорн і йому подібні — такі ж легковірні, але беруть на віру інші вигадки: страшні кошмари фантастичних романів.
Гаразд, коли вже грати — то грати по-справжньому! Хоч розважити їх як слід за їхні гроші, залишити їм на згадку дещо краще за економічний звіт! Він миттю накидав чернетку: «№ 1 від 8 березня починається параграф А під час поїздки до Сантьяго дізнався з різних джерел про будівництво військових споруд у горах Орієнте крапка будівництво таке грандіозне що аж ніяк не може бути розраховане на боротьбу з маленькими повстанськими загонами які там засіли крапка ходять чутки про розчищення величезних ділянок під виглядом лісових пожеж крапка селян із навколишніх сіл примушують звозити камінь крапка починається параграф Б у барі готелю в Сантьяго познайомився з льотчиком кубинської авіакомпанії що був дуже п’яний крапка каже що бачив з повітря на шляху Гавана — Сантьяго велетенські бетоновані майданчики значно більші за будь-які цивільні аеродроми крапка починається параграф В п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять дріб три який супроводжував мене в Сантьяго ризикуючи життям замалював поблизу військового штабу в Байямо незвичайного вигляду машини що їх транспортують у ліс крапка креслення надсилаю дипломатичною поштою крапка починається параграф Д дозвольте сплатити винагороду за виконання небезпечного завдання і тимчасово припинити складання економічних звітів у зв’язку з тривожними повідомленнями з Орієнте крапка починається параграф Д перевірте Рауля Домінгеса кубинського льотчика якого збираюся завербувати як п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять дріб чотири».
Уормолд з ентузіазмом почав шифрувати. «Ніколи не сподівався, що я здатен на таке! П’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять знає свою справу!» — подумав з гордістю. Його добрий гумор вплинув навіть на Чарлза Лема. Відкривши сторінку двісті сімнадцяту, Уормолд обрав для шифру дванадцятий рядок: «Та я одсуну завісу й покажу вам картину. Хіба ж вона не гарна?»
Він покликав Лопеса, вручив йому двадцять п’ять песо і сказав:
— Ось вам аванс за перший місяць.
Він надто добре знав Лопеса, щоб чекати від нього подяки за зайвих п’ять песо, але все-таки був трохи збентежений, коли той раптом заявив:
— На тридцять песо можна було б жити.
— Що значить жити? Адже фірма сплачує вам чималі гроші.
— І вимагає до біса зайвої роботи.
— Вимагає, вимагає! Якої роботи?
— Особистих послуг.
— Яких ще особистих послуг?
— Ну, вона ж, напевне, вимагатиме зайвої роботи, бо навіщо б ви давали мені двадцять п’ять песо?
У грошових суперечках переконати Лопеса було неможливо.
— Принесіть-но мені один «Атомний котел».
— У нас тільки один і є.
— От і принесіть його сюди.
Лопес зітхнув.
— Це що, особиста послуга?
— Так.
Залишившись на самоті, Уормолд розібрав пилосос, потім сів за стіл і почав креслити. Згодом, переглядаючи вже готові креслення, подумав: «А чи не перебрав я міри?» І раптом помітив, що забув про масштаб. Провівши риску, зробив позначки: три фути в одному дюймі. Потім, для порівняння, намалював унизу малесенького чоловічка в чорному костюмчику, з котелком на голові та парасолькою в руках.
Коли Міллі пізно ввечері повернулася додому, він усе ще сидів над своїм повідомленням; на столі перед ним була розстелена велика карта Куби.
— Що це ти робиш, татку?
— Роблю перші кроки на новій ниві.
Вона зазирнула йому через плече.
— Хочеш стати письменником?
— Еге ж, писатиму фантастичні твори.
— Заробиш багато грошей?
— Чимало, якщо не буду лінуватися й щосуботи здаватиму по оповіданню.
— Ти станеш знаменитим?
— Навряд. На відміну од інших письменників, я поступлюся славою привидам.
— Привидам?
— Так звуть людей, які пишуть за відомих письменників. Я ж, навпаки, писатиму за оцих самих нікому не відомих привидів.
— Але гроші плататимуть тобі?
— Звичайно.
— Отже, мені можна купити остроги?
— Авжеж.
— Ти себе добре почуваєш, татку?
— Краще, ніж будь-коли. Ти ж, певне, теж непогано себе почувала, коли підпалила Томаса Ерла Паркмена-молодшого?
— Навіщо ти згадуєш про це, татку? То ж було зовсім давно.
— Тому що я в захваті від твого вчинку. А ти б змогла підпалити його ще раз?
— Звичайно, ні. Я вже велика для цього. Крім того, в старших класах немає хлопців... Татку, а мені можна купити мисливську фляжку?
— Все, що захочеш! Стривай! А що ти збираєшся туди наливати?
— Лимонад.