— Ну от бачите,— сказала Беатріса,— все гаразд.
— Еге ж. Добре я з нею повівся, правда? Все-таки дещо робити я вмію. До речі, як там оті мої відомості про ворожих агентів? Ними, я думаю, задоволені?
— Не зовсім. Розумієте, любий, в лабораторії півтори години вимочували у воді кожну марку, поки знайшли оту вашу цяточку. Якщо не помиляюсь, вона була десь аж на чотириста вісімдесят другій марці, а коли почали її збільшувати, там нічого не було. Ви або засвітили плівку, або обернули мікрооб’єктив не тим кінцем.
— І все ж вони дають мені орден Британської імперії?
— Так.
— І роботу?
— Боюся, що ви на ній не затримаєтесь.
— А я й не збираюсь за неї триматися. Беатрісо, коли вам уперше здалося, що ви мене...
Вона поклала руку йому на плече і повела в танці поміж брудно-зелених стільців. Потім заспівала, трохи збиваючись з мелодії, ніби довго бігла за ним, перше ніж наздогнала:
— На що ж ми будемо жити? — спитав Уормолд.
— Якось проживемо вдвох.
— Так нас троє,— сказав Уормолд, і вона зрозуміла: найскладнішою проблемою їхнього майбутнього буде те, що йому-таки бракує розсудливості.
Грехем Грін
Післямова Кіри Шахової
Грехем Грін є одним з видатних письменників сучасної Англії, його ім’я широко відоме за межами рідної країни; його твори давно стали здобутком читацького загалу в усьому світі. Добре знають творчість письменника і радянські читачі. Починаючи з 50-х років його книги перекладаються у нас не тільки російською мовою, а й мовами інших народів СРСР, зокрема українською. Такі романи, як «Суть справи» (1948), «Тихий американець» (1955), «Наш резидент у Гавані» (1958), «Ціною втрати» (1960), «Комедіанти» (1966), приваблюють читачів актуальністю теми, глибиною і щирістю, гостротою у постановці важливих для сучасного життя політичних, соціальних і моральних проблем; вони відзначаються тонким розумінням внутрішнього світу людини, блискучою майстерністю у побудові сюжету, взагалі високими художніми якостями і, насамперед, любов’ю до людини, співчуттям до її страждань.
Грехем Грін — гуманіст. Провідною рисою творчості Гріна є пристрасне бажання знайти в людині людське. Його любов до людини з роками втрачає первісну споглядальність і стає дедалі активнішою. Чутливий до неправди, жорстокості, фальші, Грехем Грін постійно викриває облуду й брутальність у стосунках між людьми і народами, які панують у світі «жовтого диявола». Хоч його герої дуже часто й зневірюються у можливості перемоги над злом, в кращих книгах письменник закликає до благородства, доброти і людяності.
Творчість Грехема Гріна — складне явище. Вона розвивається не прямо, не по висхідній лінії. В ній чимало складних суперечностей, хитань, ба навіть ідейних і художніх зривів. Радянський читач далеко не у всьому може погодитись з автором «Тихого американця», він не може поділяти деякі важливі для Гріна думки і переконання. Письменник прожив уже велике життя, це зрілий митець, смаки і симпатії якого в основному сформувалися і погляди викристалізувалися. Важко сподіватися, що його світогляд може ще зазнати радикальних змін і він наблизиться до марксистських поглядів на життя. Але краще в творчості Гріна становить велику цінність і для нашого читацького загалу.
Не приймаючи буржуазної моралі, англійський письменник не бачить дійових форм і методів боротьби із світом визиску. Надзвичайно сильний і переконливий там, де викривається буржуазність у найрізноманітніших її проявах (від демагогічного політиканства до лицемірного святенництва, від влади грошей до мілітаристської істерії), він не спроможний протиставити руїнницьким силам капіталістичного світу реальні позитивні вартості, знайти людей, здатних на тривалу і мужню боротьбу за високі ідеали людства, за людину. Саме тому у його творах ми не знайдемо позитивних персонажів у звичному для радянського читача розумінні. Навіть в кращих з героїв його книжок часто переважають негативні риси.
І Скобі з роману «Суть справи», і Фаулер з «Тихого американця», і Браун з «Комедіантів» — все це люди неповноцінні, розчаровані або цинічні, пасивні спостерігачі подій, люди, що заплутались і не бачать виходу з життєвого лабіринту. Але вони не можуть і не хочуть пристосовуватися до навколишнього зла і бруду. У якісь важливі поворотні моменти життя те краще, що є в їхній душі, надає їм мужності і підіймає на благородний вчинок, в ім’я людської доброти і чесності.
Грехем Грін католик. Але він багато разів підкреслював, що він не католицький письменник, тобто віра не є суттю його художньої творчості, а справою його власного сумління, його приватною справою. Слід думати, що у вірі в християнські чесноти Грін знаходить для себе якусь душевну рівновагу. Що ж до ставлення письменника до церкви, священнослужителів, місіонерів, то в багатьох його книжках воно виявлено недвозначно. Грін з гострою іронією викриває лицемірство скрізь І всюди, зокрема й святенництво церковників. Не випадково такі його книги, як «Суть справи» або «Тихий американець», були піддані Ватіканом нищівній критиці, а в деяких країнах заборонені церквою взагалі.
Згадані суперечності притаманні не тільки Грехему Гріну. Вони характерні для багатьох видатних письменників Заходу, які не можуть примиритися з безвихіддю капіталістичного світу, але ще не знають, як можна перебудувати його на засадах людяності, не можуть чи не хочуть зрозуміти комуністичного вчення, що дає людству справжню зброю для перетворення світу, відкриває перед ним реальні і світлі перспективи життя, гідного людини.
Грехем Грін давно й багато працює в галузі роману. Його творча діяльність почалась наприкінці 20-х років. Ще в школі, похмурому учбовому закладі, яким керував його батько, підліток Грехем зачитувався пригодницькими романами і книгами про далекі подорожі. Як він сам згадував: «Кожна з них була для дитини кристалом, через який вона, здавалося, може спостерігати течію життя». Вони становили щось яскраве, цікаве в сірих буднях школи, яку хлопець ненавидів. Саме тоді одна з цих книжок — «Міланська змія» англійської белетристки М. Боуен, за власним визнанням Гріна, допомогла йому визначити майбутній життєвий шлях, викликала бажання самому писати. По закінченні університету Грехем Грін справді розпочинає літературну діяльність. Він пише романи, нариси, оповідання, п’єси, виступає як публіцист.
Для всієї літературної діяльності Грехем а Гріна характерні певні особливості. По-перше, це еволюція його прози від романів, де автор переважно розробляє морально-етичні проблеми, цікавиться внутрішнім світом маленької людини, її духовними протиріччями і боріннями, до таких, де він ставить ще й серйозні політичні проблеми сучасного капіталістичного світу, поєднує питання моральні і суспільні. По-друге, протягом усього свого письменницького життя Грін розробляє паралельно два літературних жанри — так званий психологічний детектив і серйозний соціально-психологічний роман. Межа, що розділяє ці два жанри, у Гріна досить невиразна. Його детективи лише умовно можна віднести слідом за самим письменником до «розважального читання». Вони лише зовні, напруженістю подій, гострим сюжетом, обов’язковим вбивством та іншими кримінальними злочинами, таємницями, переслідуванням і т. п., нагадують традиційні твори детективного жанру. Насправді ж і вбивства, і переслідування — лише поверхневий шар таких, наприклад, книжок, як «Найманий вбивця» (1936) або «Таємний агент» (1939).
І в цих творах, і в написаному під час другої світової війни «Відомстві страху» (1943) за характерними для детективу зовнішніми атрибутами уважний читач бачить типові для буржуазного світу проблеми. В «Найманому вбивці» письменник гостро і зло змальовує постаті брудних політиканів Маркуса Стейна — торговця зброєю і його агента Чолмонделея. Вони наймають професіонального злочинця, вбивцю Ревена для того, щоб його руками знищити міністра соціаліста. Останній стоїть на заваді їхнім справам в одній із країн, куди вони продають зброю. А потім, коли вбивство сталося, видають самого Ревена поліції.