Історія маленької людини, торгівця пилососами Уормолда, який мимоволі виявляється втягнутим у складну гру іноземних розвідок, дуже промовиста і, попри всі фарсові і фантастичні епізоди, які в ній трапляються, вельми реалістична. Реалістична головним, суттєвим, що прозирає з-під барвисто-умовного. Гра, яка спочатку видається веселою, перетворюється на криваву і страшну. Навколо героя гинуть люди. В автомобільній катастрофі, організованій розвідкою, гине молодий льотчик Рауль. Західнонімецька агентура на Кубі мститься на докторі Гассельбахері, добрій, порядній людині, єдиному другові Уормолда. На самого героя вчиняють замах, і тільки випадок рятує його від отруєння. Нарешті, «резидент у Гавані», що ніколи не тримав зброї в руках, сам стає вбивцею. Трагізм подій наприкінці роману не вигаданий, а правдивий. Грін переконливо показує, яку загрозу становить для миролюбної людини авантюрна політика можновладців. Із зброєю сміху виступає письменник проти тих, хто роздмухує холодну війну і мріє про війну гарячу, проти тих, хто примушує чесних людей бути пішаками в їх брудних політичний комбінаціях.
На наш погляд, важлива авторська думка викладена в словах справедливої і мужньої Беатріси, які вона сміливо кидає в очі своїм зверхникам з лондонського центру: «Цікаво, що ви розумієте під батьківщиною? Прапор, вигаданий невідомо ким двісті років тому? Єпіскопський суд, який розглядає справи про розлучення, чи палату громад, де всі галасують, мов навіжені? Чи, може, конгрес тред-юніонів, правління залізниць, кооперацію? Можливо, ви думаєте,— якщо ви взагалі здатні думати,— що ваша батьківщина — це ваш полк, ну, а в нас нема ніякого полку... Ах, пробачте,— я й забула. Для вас існує дещо більше за батьківщину. Це всі оті ваші Ліги Націй, Атлантичні пакти, НАТО, СЕАТО. А для нас вони значать не більше за всяку іншу абревіатуру. Через те ми й не віримо вам, коли ви галасуєте про мир, свободу і справедливість. Де там та свобода! Ви дбаєте лише про власну кар’єру!.. Батьківщина — це насамперед твоя сім’я, а не якась там парламентська система».
Звичайно, цей ідеал «маленької людини» надто спрощений. Але характерний уже сам факт повстання дрібного гвинтика великої і безжальної політичної машини проти цієї машини, бунт проти буржуазних вартостей та інституцій.
Події роману відбуваються на Кубі за часів кривавого диктатора Батісти. І хоч життя цієї країни становить лише тло для вигаданих пригод Уормолда, яскраві, по-снайперськи точні деталі (як завжди у Гріна) допомагають читачеві побачити життя того величезного готелю і будинку розпусти, яким був чудовий острів і його столиця Гавана для багатих туристів, передусім американців у ті роки. Похмура атмосфера загальної недовіри, підслуховування, шпигунства, арештів і допитів, що панувала в країні в роки диктатури Батісти, добре передана письменником. Вона документально точно відтворена і становить в книзі неабиякий інтерес.
Як і в «Тихому американці», в романі «Наш резидент у Гавані» звучить та ж сама важлива для автора думка, що чесна людина не може лишатися на позиціях невтручання у політику, не може зберегти свою порядність, якщо вона не виступає проти облудної політичної гри імперіалістичних ділків.
Останнім з творів, які своєю тематикою близькі до «Тихого американця» і «Нашого резидента у Гавані», був написаний у 1966 році роман «Комедіанти». Грехем Грін показав у цій чудовій книзі режим диктатора Дювальє на Гаїті. Як і «Тихий американець», «Комедіанти» викривають ганебні маневри американського імперіалізму в близьких і далеких від Сполучених Штатів країнах, які вони хочуть перетворити на свої колонії або військові бази. Такі твори, як «Тихий американець», «Наш резидент у Гавані», «Комедіанти», виконують важливу роль у справі боротьби проти колоніалізму, проти імперіалістичної агресії, за мир між народами.
