– Ти єдиний чоловік, у якого я можу попросити поради.
Дівчина говорила, дивлячись на стільницю.
– Якщо свій пізнає свого, то скажи мені, що робити зі Смиком.
– Липкі лапи?
– Липкі лапи були на початку. Я привела його ладу, коли сказала що подам на це до суду, і він одразу заспокоївся.
– Може, тобі треба було це зробити саме це? – думав він уголос.
– З цим я можу впоратися з без сторонньої допомоги.
– Розумію.
– І ось Смик мститься. Не знаю, чи він підсирає на мене в Дзєшинського, але точно знаю, що він завантажує мене власною роботою, дає суперечливі накази.
– Почекай хвилинку. А хто саме твій начальник?
– Я тобі вже казала. Я assistant з невідомо чого. Терміни Фестивалю тиснуть, я вже на парах бензину працюю. Вижити можу, не цей ідіот, так інший... – Вона випила "спрайт", кидаючи на Юрека поспішні погляди. – Але десь місяць тому Смик став нестерпним. Спочатку він перевантажив мене роботою, потім почав приставати. Він говорив про підвищення, якщо я йому допоможу.
– В чому?
– Смик – хитровиїбаний гравець. Спочатку він сказав триматися його, а потім тиждень тому перейшов до конкретних речей. Він попросив мене перевірити електронну пошту шановного пана директора, його приятеля з вісімдесятих років, запитав, чи можу я надати список його зустрічей і тому подібна маячня. Я погрозила розповісти про це.
– А в тебе є щось цінне? Якась інформація, від якої наш Смик божеволіє?
– Нічого особливого. Я маю доступ до інформації про пропозиції та грошові потоки. Я подумала, що там якісь неточності, і Смик планує виплисти на трупі Дзєшинського. – Вона зітхнула. – Відмову він якось проковтнув. Але сьогодні він вискочив з офісу, кричав на мене за те, що я не на тому боці, і збирався набити мені дупу. Більш–менш. Набагато більше. – Вона витерла сльозу. – Як бачиш, я намагаюся над цим сміятися.
Юрек відчув, як хоче її обійняти. Натомість він просто випив пива.
– Я не можу порадити тобі нічого незвичайного, – сказав він. – Але я завжди готовий тебе вислухати. А з цієї сьогоднішньої події варто було б зробити замітку і сховати в такому місці, про яке не забудеш.
–Я б йому...
– Я серйозно. Пригадай всі події, пов’язані зі Смиком, що він тоді говорив. За яких обставин? Хто там був. Зроби з цього нотатки. Коли припре, тобі буде з чим піти до суду.
– А хто проти нього свідчитиме?
– Навіть Дзєшинський, як розізлиться. Павел піде за тобою незважаючи ні на що. Я піду. Я маю роботу в Німеччині, мене це не дуже хвилює. Ти молода і гарна, а Смик товстий і дурний.
– Це не зовсім так. Смик не дурний. Але ти маєш рацію. Бачиш, ти мені допоміг.
Дівчина поклала сумочку собі на коліна. Вона пильно подивилася на нього, і в її очах було полегшення, цікавість і ще щось, що зробило б щасливим будь–якого хлопця.
Розділ 8
Робочий гуртожиток на Квісці зовні нагадував школу для особливо важких підлітків. Бракувало лише ґрат на вікнах та дротяної огорожі в зоні для прогулянок. Всередині сірі стіни, прорізані нещодавно заміненими трубами. Юрек взяв ключ у мускулистого швейцара й потягся сходами вгору, наче вино в торбі мало вагу свинцю. На першому поверсі він зіткнувся з парою закоханих, що поспішали. Вона: двадцятирічна кремезна дівчина, повіки сердито–блакитні. Чоботи на міцних стегнах, куртка зі штучним хутром на рукавах. Він: вдвічі старший за неї, сивий і має вигляд стурбованого чиновника. На його пальці блимала обручка з російського золота. Він борсався з ключем, вона хапала його за стегна. Юрек усміхнувся сам собі.
Кімната, в якій він був прописаний, могла, за інших обставин, принести Нобелівську премію та блискучу славу деяким американським ученим. Час тут зупинився всупереч чинним законам природи. Юрек зачинив двері, залишив ключ у замку, повісив куртку в шафу в стіні – двері, обклеєні шпалерами під деревину, відкривалися погано. Він скинув черевики, впав на ліжко, врубив ноутбук, що стояв на тумбочці, босі ноги виставив на дешевий стілець і почав відкривати вино канцелярським ножем. На спинці сохла білизна, випрана в раковині. Окрім ліжок, стояв ще дірявий від сигарет стіл, накритий клейонкою, висіла брудна штора. Скрізь забризкані жовті стіни. Він скоро вийде звідси і знайде житло.
Але не зараз. Навіть таке похмуре місце можна приборкати. Юрек намагався створити тут атмосферу похмурого пікніка. Він розклав свою валізу на сусідньому ліжку, светри були разом з кабелями та трусами–боксерами, електронний рідер небезпечно схилився над жахливою, потрісканою лінолеумною підлогою, а пляшки з томатним соком, енергетиками Red Bull і непастеризованим пивом "Пяст" були розкидані всюди. Він не міг зрозуміти, як вони так розмножилися, бо він тут менше тижня. Важко зробити крок, щоб чогось не збити. Ну, байдуже, адже це не сходження на восьмитисячник, а просто струс з очей і пальців минулого дня. Хлоп, вискочила пробка. Юрек налив собі півсклянки і знайшов місце, куди можна було без ризику поставити пляшку. Здоров'я, старий. Хтось постукав у двері. Матюкаючись на чим світ стоїть, Юрек піднявся з ліжка. Він повернув ключ.