– Панове, може, ви скажете, а в чому річ?
Лисий вже поклав руку на дверну ручку. Він обернувся. У світлі оголеної лампочки його ніс сяяв, як місяць.
– Ви б і так завтра дізналися. Роберт Банах був убитий.
Розділ 9
Роберта Банаха знайшли в чоловічому туалеті після чотирьох вечора. Пан Маречек розповів, що Смик на перший погляд схожий на типа, який переборщив на кінопрем'єрі. Він стояв на колінах над унітазом, спершись руками на чашу, біля вуха звисав шнур від змиву, і пан Маречек був упевнений, що Банах просто заснув у незручній позі. Він почав смикати його, і мляве тіло впало на плитку, відкривши криваву лазню. Розбитий череп, ніс, втиснутий в обличчя, зуби, вибиті з розхитаної щелепи. Хто б це не зробив, – подумав Юрек, – мабуть, мав багато сили. Насильницька смерть. Цілий день Смик вів до неприємності, і нарешті йому вдалося.
Були й інші теорії. Пан Маречек наполягав, щоб під час розтину звернули увагу на старі знаряддя вбивства людей. Шукайте слідів меча, списа, якоїсь булави, порадив він і пішов трястися до кімнатки охоронників. Він несподівано знайшов союзника в особі Павла, який залишився на своєму місці з виглядом людини, призначеної до страти. Боявся навіть дивитися в темне нутро під куполом, хоч Смик загинув десь в іншому місці. Під час обіду він вистежив Юрека і затис його. Хлопець дихав безсонною ніччю, на губах кавова гуща.
– Його вбили духи! – оголосив він.
Юрек відтягнув його вбік і запропонував прогулятися в сад на малу скляночку, сьогодні ніхто на це не стане сердитися. Павел лише притиснув руки до скронь.
– Як я маю пити? Як я маю спати? – стогнав він.
– Щось бачив?
– Привиди! Господи! Загін примарних солдатів! – бідкався той. – Вчора, як повертався з роботи.
– Ти вчора сидів зі Смиком.
– Я знаю. Якби він залишився тут довше, то міг би витримати більше. Я залишився, бо він мене розлютив. Я хотів нюхнути одну–дві порції. Дивлюся, а від садів йде якийсь дивний чувак, актор чи що, чому б і ні, думаю собі, може, кіно знімають. А тут наступний, цілий ескадрон, в зелених мундирах, як за часів Наполеона чи що, йдуть прямо, я все дивлюся, бля, вони не йдуть, тому що в них ноги закінчуються нижче коліна, вони нормально ковзають в повітрі ніби плавають, і всі прозорі. Крізь них я бачив дерева та будівлі.
Павел був страшно переляканий.
– Всі тут щось бачать, – прошепотів він. – Я і не збираюся залишатися після настання темряви.
Юрек спробував поговорити з Анітою. Та вдавала, що не бачить його, знизувала плечима на його глузування, нарешті сказала, що в такі моменти краще зосередитися на роботі, і це все, про що вони говорили. Весь день по Залі тинялася поліція. Десятеро чоловіків у формі, лисий і худий чоловік у цивільному, мучили кожного по черзі. Юреку дали півгодини, щоб він повторив те, що він уже сказав. У Дзєшинського вони пробули півдня. Коли Аніта приносила каву, Юрек побачив директора, який згорнувся калачиком на канапі, де ще вчора він розвалювався, як княжич. Його руки не знаходили собі місця, щелепа тремтіла, і нарешті він розридався.
Хлопець роздумував про привидів, яких бачив тут. Слова Павла запам’яталися йому, хоча сам він і не вірив у повернення з потойбічного світу. Він уявив собі примарного Банаха, одягненого в похоронний саван, який дзвенить золотими ланцюгами, розповідає погані жарти, і з кожним словом хмара сірки виривається з його холодного рота. Якщо хтось і може повернутися як мстивий дух, то це Банах Смик. "Звідки в людей такі речі?" – думав Юрек, не в змозі зосередитися ні на чому іншому. Чому Залу населили привиди? Чи не кращим для них був би якийсь старий будинок, Тумський острів чи щось подібне?
Здавалося, ніби помер ангел, а не людина. Люди, які найбільше проклинали Смика, тепер особливо сумували. Над будівлею Зали замайорів чорний прапор, а перед запечатаним туалетом хтось запалив цвинтарну лампадку. Охорона ходила як божевільна, телефон постійно дзвонив, а ввечері почала з'їжджатися родина загиблого. Усі вони були чимось схожі, важкі й червоні з серйозними обличчями. Всі хотіли поговорити. Юрек сховався. Ідучи з роботи, він бачив, як вони сиділи в садочку пивної, пили каву та сік, а ще нещодавно він сам бачив тут Смика, червоного і хамуватого, що пив тепле пиво в компанії Павла.
***
Зграя малюків синхронно зіскакувала вниз білими сходами, що ведуть до Преґєржа[9]. Тут зустрічалися друзі і чекали один одного молоді закохані. Чоловіки з трояндами стояли на відповідній відстані один від одного, кожен намагався трохи приховати квітку, щоб у потрібний момент її дістати на світ. Жінки приєднувалися до них, міцно цілували, а потім пари бігли до Макдональдсу. Біля будинку "Польська Мода", давно закритого, сиділи поклонники чорного металу, обвішані сталлю, одягнені в чорне, мов легендарні чудовиська. Обличчя в них були серйозні, долоні ще дитячі, волосся зв'язане ззаду. Вони запускали шум зі своїх ай–подів, перебиваючи один одного. Вони кивали головами, обмінюючись коментарями.
9
Прегєрж (Pręgierz.) – ганебний стовп, що знаходиться біля Ратуші Вроцлава на Ринковій площі.