Спальня зберегла свою функцію і була збагачена коморою. Сюди Смик скинув усі свої речі. Сплутані простирадла, білизна, спортивні штани та футболки лежали двома купами. У відкритій шафі ряд костюмів на дешевих вішалках. У кутку, закриваючи вікно, стояв жіночий туалетний столик із склянками, блокнот (без записів), якісь ліки та одна з тих кітчевих фігурок ангелів, які купують на церковних ярмарках. Дивно, тому що цей був сірий і плаский. Юрек подумав, чи не бачив він такого раніше. Він поспішно понишпорив по кишенях піджаків та пішов у ванну.
Тут було достатньо місця для туалету, вузької ванни та пральної машини з білизною, що валялася на ній. Розбите дзеркало над раковиною. Виглядало так, ніби Банах стукнув по ньому, не витримавши власної потворної морди. Поруч він жирно написав маркером: «ТІЛЬКИ МАКС». Юрек торкнувся плиток. Тримаються міцно. Тут він нічого не знайде.
Кухню було переобладнано під кабінет. У Банаха був настільний комп’ютер, такий, який пенсіонери зазвичай успадковують від своїх онуків: дідусь входить у систему, дідусь пише, дідусь бачить трохи світу. На опуклому моніторі були сліди клею від індексних карток. Поліція їх забрала. Юрек перевірив: вінчестер і всі комп'ютерні диски зникли. Він знову озирнувся навкруги, вже готовий підважувати дошки підлоги. У кіно це завжди просто. Мусори не знайдуть доказів, навіть якщо ті будуть кусати їхні сині дупи. Юрек похапцем нишпорив у шухлядах, перегорнув кілька книжок і заглянув під меблі. Але в кіно трапляються й інші речі. На хорошого грабіжника нападає група поганих, його б’ють і задають запитання без відповіді. Хлопець глянув на годинник. Півтори хвилини. Мобільний телефон був темним і тихим.
"Тільки Макс", – сказав він собі, глянув у вікно, щоб перевірити Аніту, понишпорив в пальтах у передпокої й, розлючений, як Ірод на Різдво, повернувся до кімнати. Він пальцем проткнув кільця з пап’є–маше. Нічого, крім стружки. Ой Смик, у тебе в голові було багато лайна, а все, що в ній було, зараз у землі валяється, сліди потрапили в поліцію, і коли хтось їх поскладає до купи, для нас буде пізно. Хіба що Юрек виїде. Втече, як і багато років тому. А що з Анітою? Чому б їй не піти з ним? Він знайде їй роботу в Німеччині. Знайдуть барліг з кухнею. Але ж я нічого про неї не знаю, – зрозумів він, – не знаю її батьків, не знаю, що вона робила раніше, вірю всьому, що вона говорить, хоча, скажімо чесно, правда може бути зовсім іншою. Це важко. Юрек побарабанив пальцями по стіні, знову озирнувся й повернувся на балкон. Блимали фари автомобіля. Хто б міг подумати, якими дивними бувають люди. Смик хам, але водночас і божевільний. Дзєшинський, розумник, світський Дід Мороз з повним мішком гаджетів, але всі вони ліві.
Юрек перескочив перила. Він мало не влетів у кущі, коли у нього виникло прозріння. Чого поліція не могла знайти? Тільки відкритих речей. Простих, яких Юрек мав би впізнати з першого погляду. Зі стогоном він знову виліз на балкон, пошкутильгав у кімнату і схопив з полиці янгола, такого ж, як той, якого йому подарував Дзєшинський, копію барельєфа із Зали Століття, янгола з жорстким диском всередині. Він потряс його, зі сміхом торкнувся кабелю, що стирчав, поклав у сумку й пішов. Обережно, повисши на руках, він зістрибнув з балкона.
"Тільки Макс".
Розділ 17
Квартира Аніти, на відміну від квартир інших самотніх жінок, яких знав Юрек, здавалося, нікого не чекала. Навіть більше, вона ніби виштовхувала Юрека за поріг. Йому аж захотілося покласти голову на килимок, не в останню чергу тому, що ще кілька хвилин тому він скакав галопом по газону, як кепська польська копія Тома Круза з четвертої "Місія нездійснена". В інших квартирах, тих, що відчувають нестачу разом з власницями, відчувається туга, прикрита фотографіями, скляними дрібничками, розкиданими всюди книгами та рядами різнокольорових кухлів. Не тут. Це була однокімнатна квартира на верхньому поверсі тридцятирічної будівлі, вирубана з горища – як гадав Юрек – якимось партійним ватажком, призначена як місце для побачень. Не вистачало лише дзеркала над великим ліжком. Килим напевно пам'ятав своїх перших власників, але стільці з "Ікеї" були майже нові. На полиці – стара радіола, без CD–плеєра, і кілька десятків книжок–бестселерів у барвистих товстих палітурках. "Дорогі видання, подарунки", – подумав Юрек.