– Звідки ти знаєш такі речі? – Юрек досі не усвідомив, що насправді почув.
– Близько двох годин. Більш–менш. Яка різниця. Я просто кажу тобі, що тато, мабуть, убив його. Або його вбили. Я цього вже не знаю. Смик його шантажував, я не знаю, про що вони говорили. Тато щось заперечував, в дупі загорілося і...
Він зашипів, ніби з нього випускали повітря, схлипнув і закрив обличчя руками.
Малесенький поет прогримів останні строфи й повернувся на своє місце. Проходячи повз студента, він виставив лікоть і штовхнув того в бік. Його колеги підскочили зі стільців, але студент навіть не пригальмував. Він став перед мікрофоном, поклав аркуш на стілець і різким рухом зняв светр. На худих голених грудях у нього було татуювання білого орла з короною над лютим дзьобом. Його праву руку прикрашав хрест, а ліву – Діва Марія. Збишек розвів руками.
– Що мені тепер з цим робити?
Юрек почухав носа.
– Якщо не знаєш, що робити, не роби нічого.
– Дуже дякую. Якщо він… знаєте, я боюся за себе.
– Але він твій батько. – Аніта теж злякалася.
– Тато вважає себе недоторканним. Пережив комунізм, двадцять років з гаком демократії, значить, усе переживе, чи не так?
– Як на мене, це не доказ. Все підходить занадто добре. Ці речі з Залою, смерть Смика, – перерахував Юрек. – Він був би повним ослом, якби так ризикував.
– Все добре. А хто тобі сказав, що він розумний, – Збишек почухав потилицю, – Стривай, а що з Залою?
Троє мусульманських реперів увірвалися в "Палм–кафе" з тріском, як від вибуху, кожен у шарфі Adidas або Big Star, широких штанях і дорогих сорочках. Вони мали татуювання на шиях та руках. Вони сіли в останній ряд поетичного видовища, а коли хлопець з орлом на грудях почав декламувати черговий вірш, вони почали кричати і показувати йому факи.
– Що відбувається з Залою? – повторив Збишек.
Юрек швидко оцінив ситуацію.
– Ходімо звідси. Зараз тут почнеться бійка.
Перш ніж офіціантка принесла рахунок, напівголий поет посварився зі своїм мізерним конкурентом. Юрек провів карткою в терміналі, офіціантка вибачливо посміхнулася. Вони пішли, а поети кинулись один на одного.
Розділ 21
Падав мокрий сніг. Мало які міста добре зносили польську зиму. Не твердий мерехтливий лід, не красиві різдвяні краплі на вікнах і білі ковпаки, що вкривають сміттєві баки, а сльота, що швидко тане, почорнілий сніг на підвіконнях і довгі бурульки, що звисають з дахів, загрожуючи щомиті впасти. Вроцлав гідно переніс це холодне пекло і навіть перетворив його на красу. Він виділявся казковими барвами кам'яниць, блиском фонтанів і ламп. Закохано витріщалися вітрини магазинів.
– Приблизно так це виглядає, – закінчив Юрек. Вони пройшли вулицею Швідницькою, невідомо чому. Збишек виглядав як нещастя, Аніта розлючена.
– Знаєте, для мене це повна нісенітниця, – відповів Збишек. Він сутулився, ховаючи свій червоний ніс у комір пальта.
– У тебе ніхто нічого не просить, – сказала Аніта в простір.
Вона йшла трохи попереду, проти потоку перехожих. Ті сходили з її шляху, захмарені, як небо над ними, збившись у нещільну колону, наче по дорозі з дому для душевнохворих. Усі нав’язливо дивилися на екрани своїх телефонів або кричали в космос слова, зрозумілі лише їм. Комплекти гучного зв’язку – які всі висміюють, ненавидять, але все ще модні.
– Дивний є цей світ[24], – сказав Юрек.
– Скажи мені краще, що мені робити?
– Я б тобі сказала, але я не хочу втрачати приятеля.
Збишек зупинився перед костелом Божого Тіла й подивився на некрологи.
– Що це означає?
– Я б просто застрелилася.
– Дуже тобі дякую.
Юреку було всього досить.
– Щодо мене, то я б відразу пішов у поліцію, анекдоти Райтоха з тим другим представив би як казку, в яку вірив твій тато. Додаємо твої докази, і справу закрито.
– Невже так важко зрозуміти, що він, все ж таки, батько? – Збишек відвів погляд від некрологів.
Аніта стояла біля нього. Вона прочитала імена та дати. Зараз люди помирали в пізньому віці, вісімдесят, дев’яносто. "Він звернув очі у вічність". – Я можу піти в поліцію. Ми врятуємо його дупу.
– Про що ти говориш? Про що ти говориш? – ще трохи, і він би наскочив на неї.
– Без твоєї згоди я нічого не зроблю.
Юрек став між ними.
– Наскільки я розумію, батько діє не один, напевно, виконує чиїсь накази. Це означає, що він сам може стати жертвою.
– Ти що, думаєш, я не знаю?
– Якщо він зізнається, якщо піде на співпрацю, то, можливо, він навіть отримає статус коронного свідка, – думав Юрек вголос. – І менший вирок, це точно. У хорошій в’язниці. У партнерстві з розумним адвокатом...