Але нічого подібного не сталося. Юрек глянув в інший бік. Під куполом уже було темно, може навіть надто темно. Крізь стелю не проникало навіть найменшої частинки світла. Набігли хмари та маси води, включаючи морських драконів і глибоководних риб. Хлопцю зробилося гаряче, він втратив швидкість та привалився до стіни. Юрек ледве дихав. Весь зал замовк, і раптом тишу обірвав звук, дещо схожий на звук, який може видавати шкіра, яку припікають. Юрек приклав руки до рота. Він не міг це слухати. Він ступав на м’яких ногах, звук повторювався кожні кілька кроків, і коли він намагався повернути наступні ключі у дверях складу, то почув ще щось. Регулярні, дуже низькі удари. Як биття великого серця, ні, кілька сердець, що б'ються паралельно під землею, в стінах, серед кілець у куполі. Зала ніби жила. Тепер вона заснула. Може, вона мріяла, заколисана сталевими, сірими мріями Макса Берга. Спокійна, важка істота, чий єдиний подих може тривати століття, здатна згадувати минуле та майбутнє, як планктон, затягнутий у підводні вири. Знову помилка, ключі губилися в пальцях Юрека. Він уже не був упевнений, чи справді це чує. Стукіт з глибини будівлі. Залізобетонні жили накачували мрії в кам'яні серця. Нарешті потрібний ключ знайшовся. Юрек ризикнув і увімкнув ліхтарик.
Вигляд складського приміщення – шаф, столів, халатів та всякої старовини – заспокоював його своєю буденністю. Такі кімнати є в кожному театрі, на стадіонах і вокзалах. Минув деякий час, перш ніж він знайшов те, що шукав – каністри стояли прямо біля стіни, накриті листами пластику, якими працівники захищали підлогу. Він тут же заплутався в них, вилаявся собі під ніс, а врешті впав на підлогу і втупився в стелю. Зараз він міг би заснути. Це такий ідіотизм. Йому здалося, що він дивиться на себе збоку, що він пан Маречек, який передчасно прокинувся. Стоїть і дивиться на ідіота, якого викинули з роботи в дисциплінарному порядку. Цей явний ідіот, божевільний від бажання помсти, риється у плівці та пластикових трубах, тарабанить пальцями по каністрах з бензином і крутить запальничку в іншій руці.
Каністр було чотири. Хлопець вирішив, що двох буде достатньо. Він ледве ніс їх коридором, мусив час від часу зупинятися, переводити подих, а повітря не давало себе злапати. Він бий хапав його, як метелика, якби тільки знайшов у собі сили. Під куполом його чекала брудна вода. Каністри стукнули об підлогу.
Так багато образів, що зливаються в одне. Дощові хмари затрималися під кільцями, крізь них проглядало примарне сонце. Зникли стіни. Одра підходила під черевики Юрека. Він побачив високе півколо мішків з піском, які зупиняли повінь біля гідроелектростанції. Солдати тягнули за собою човен із переляканою родиною. Руда жінка, що сиділа з краю, дивилася прямо на Юрека. Поруч, хоч і зовсім в іншому місці, буру воду розрізав дитячий надувний понтон. Двоє чоловіків посередині люто розмахували рожевими веслами, а третій уже не міг поміститися й плив поруч, чіпляючись за борт. За ними магазин: намальована вишенька, ОВОЧІ ТА ФРУКТИ, наполовину затоплені. Сумна маленька дівчинка дивилася з вікна на хвилі, що розбивалися прямо під віконною рамою. В іншому місці було мілкіше. Підлітки ходили в коротких шортах. Вусаті чоловіки в рибацьких чоботах дивилися на рибу, помаранчеву та набряклу. Вона лежала мертва в підсаці. І ще, і ще. Натовп в очікуванні хвилі, за піщаною барикадою, під прольотом мосту. Красива дівчина в помаранчевій блузці несла свої підліткові речі в сумці, перекинутій через плече. У хлопця, який стояв поруч із нею, руки були вільні, і здавалося, ніби він хотів когось добряче пристукнути. Віадук було зірвано повінню, колії висіли в повітрі. Чоловіки без штанів, в самих трусах, щойно прибули на заправку на двох човнах. Білі животи потоплених корів і свиней. Юрек увійшов у цей міраж і потонув у ньому.
Навколо нього плавали дохлі риби та коти, і раптом він побачив над собою днища човнів і людські ноги. Він прискорився. Місце події мало бути неподалік, і раптом серед будинків, тварин, затоплених машин, дорожніх знаків, омитих бурхливою течією, він побачив утопленика, який плив до нього. Це був літній чоловік із лисим незграбним черепом. Він плив на спині, широко розкинувши руки. Очі в нього були білі, а губи розкриті, наче він збирався щось сказати, але його грубо перебили. Юрек закричав, зійшов зі свого шляху і знову закричав. Вдарився головою об край сцени, впустив каністри, і все зникло.