На якусь мить він був упевнений, що фігура, яка ожила, накинеться на нього, розлупає голову залізобетонним мечем. Однак ангел знайшов іншого супротивника. На будівлю Зали виповз барельєфний дракон із трьома головами та червонуватою лускою. Замість очей у нього були зірки, кігті були схожі на серпи, а лусочки на спині з шипами схожі на колоски. Паща дракона розкрилася, щоб тихо заревти, тіло підвелося дибки й упало на ангела, намагаючись розчавити його власною вагою. Ангел зробив крок назад, замахнувся мечем, і у дракона стало на одну голову менше. На фасаді почався дивний танок, дві постаті, злиті з ним і незалежні, кружляли одна навколо одної, шукаючи нагоди завдати удару. Дракон спалахував білим вогнем, янгол прикривався крилом, схиливши шию, дивлячись з-під голови. "Ця штука хоче нас зупинити", – подумав Юрек. Аніта ступила вперед, він – за нею, вчепився в дверну ручку, наче в рятувальний круг, вставив ключ в замок, але не встиг повернути. Дракон упав згори, його паща зімкнулася прямо над головою дівчини, коли ангел занурив свій меч по рукоятку між лопаток чудовиська. Тіло дракона здригнулося, його очі розширилися, паща знову розкрилася прямо перед Анітою, і раптом він розсипався. М'який пил обсипав їх.
– У нас з'явився момент, – прошепотів Юрек, наче річ йшла про скорочену путь, про дірку в паркані. Він підібрав ключі і вибрав потрібний. Тим часом хоробрий ангел знайшов собі нових супротивників. По стіні залу піднімалися ще жвавіші барельєфи – жінки з короткими стрижками, у провокативному одязі, що оголював неприродно великі груди, хлопці в облягаючих костюмах, чоловіки у формі з телескопічними кийками та величезними щитами, довговолосий чоловік в куртці, яка спускалася нижче дупи, бородатий товстун у водолазці та шарфі, обмотаному навколо випираючогог підборіддя. Вони заходили з обох сторін, ангел підняв свій меч, готовий захищатися. Коли Юрек повернув ключ, почали падати перші голови. Юрек з Анітою зайшли всередину.
Розділ 29
У залі було темно. Сувенірний стенд ще стояв на місці, але здалеку було видно, що у вітрині вирує таємниче життя. Книжкові сторінки тріпотіли, їх підштовхувала невидима сила, а у вікнах моделей Зали засвітилися вогники. Ожили персонажі старих календарних фотографій. Німецькі родини милувалися дивом архітектури, створеним Максом Бергом, гуркотіли екіпажі, проїжджали перші автомобілі "Мерседес". Відлитий з гіпсу ангел раптом розправив крила. Його жорсткий диск бурчав у нього в животі. З темряви, з глибини трибуни виринув Павел, його чорні руки впали на прилавок, він подивився на Юрека сумними очима. З хлопця текла вода, обличчя опухло, губи посиніли.
– Подати тобі щось? – запитав він.
Юрек без жодного слова відійшов. Вони з Анітою пішли до купола. На сцені горіли лампи, освітлюючи руїни колишньої сцени, щойно прибрані та обмотані поліцейською стрічкою. Аніта зашипіла. Між ними, наче розкрадач могил, кружив Збишек. Він щось буркотів собі під ніс. Хлопець ніби щось шукав, він то зупинявся, то крутив у пальцях знайдений дріб'язок, і то викидав його, то клав у кишеню джинсової куртки.
Юрек якомога тихіше, на болючих ногах, рушив до Збишка, пройшов під поліцейською стрічкою, перестрибнув через один перекинутий стілець і присів за наступнмс. Аніта сховалася в темряві. Він дочекався, поки Збишек, повністю поглинутий пошуками, ще раз нахилиться, глибоко вдихнув і скочив йому на спину. Він планував знищити мерзотника, задушити його й витягнути із Зали, але те, на що він натрапив, було привидом. Юрек пролетів крізь Збишка і боляче вдарився об звалений і почорнілий від вогню гучномовець. Він катався по підлозі, не розуміючи, що відбувається. Аніта щось кричала йому.
Збишек з'явився в іншому місці і, наче нічого не сталося, продовжував шукати фрагменти Історії, розкидані по Залі. Інші двійники виповзали звідусіль. Збишек, вісімнадцятирічний, хворобливо худий, інтелігентний хлопець в окулярах і чорному плащі, з кишені якого стирчить роман Юнгера[30]. Він сперечався з невидимим співрозмовником – може, батьком, а може, самим собою. Трохи далі з портфелем під пахвою, озираючись, мовби від когось тікав, бігав літній чоловік, ще не зруйнований запоєм, у модній куртці та з укладеним на боки волоссям. І Збишек, крихітний, якого ледь можна було впізнати, на колінах у батька. Дзєшинський показав йому модель корабля, вирізьблену з дерева, з вітрилом із тканини та щоглою з довгого сірника. Він дмухнув на вітрило, син намагався його наслідувати, а потім вони, рука об руку, пішли до неіснуючої річки, опустили корабель на хвилі, той гойдався, ніби вів внутрішню боротьбу – піти на дно. або пливти – і понісся вперед. Маленький Збишек розплакався, почервонів, як буряк, і побіг за кораблем. Він би, напевно, стрибнув у воду, якби не батько. Вони стояли, притиснувшись один до одного, Збишек сучив ногами і кричав. Це був його перший життєвий урок – не можна мати і не мати одночасно. Були й інші Збишки. Шістнадцятирічний, що коштував своє перше вино; наступний – майже вчорашній, щось випивав; Збишек, напівголий, зосередився на книжці з тканинній палітурці. У ліжку з дівчиною. У ліжку без дівчини. Який виріс і заплакав, як того разу біля річки. Ціла хвиля Збишків з кожного кутка. Юрек не знав, що робити далі. Він озирнувся. Аніта була поруч.
30
Ернст Юнґер (1895 — 1998) — німецький письменник, публіцист, націонал-революціонер та ентомолог. Ідеолог консервативної революції. Бойовий офіцер, учасник I- та II-ї світових воєн. Часто Ернста Юнґера вважають «