У кімнаті графіків дикуни гналися за змученим мамонтом. Їх було близько двадцяти, напівголих, за винятком пов’язок на стегнах, вони були не вищими за сьогоднішніх дванадцятирічних дітей і встромляли загострені палиці у волохаті боки тварини. Мамонт, ослаблений втратою крові, хитався з кожним кроком, його хобот тремтів, мов мокрий шматок мотузки, він стрибнув і зарився в пилюку, прямо біля Юрекових ніг. Далі по коридору. Тут мусить бути недалеко, Збишек не вважав, ніби Маречек простить. Більше приміщення їдальні, хлопець навіть бачив довгі столи та кавомашини, з–поміж яких, ніби з картини, що ожила, висипалася біднота. Хлопчики босоніж і в дерев'яних сабо. Схудлі чоловіки у фартухах, старі, що спираються на палиці чи спини своїх синів, жінки в хустках, що закривають люті обличчя. Кожен із палицею та каменем. Вони рушили просто до Юрека, до чогось, що було приховано за його спиною, що тільки вони могли бачити. Вони здіймали кулаки й викрикували власну злість, поки не настала мить вагання, їхні очі примружилися, побачивши нову небезпеку, яку Юрек не бачив; купець із першого ряду помітив, що відбувається, але було вже пізно. Юрек міг поклястися, ніби чув відлуння пострілів, перший ряд розвалився, ніби їм відрізало ноги. Натовп миттєво розсіявся, залишивши позаду мертвих і вмираючих. Молода дівчина повзла, тягнучи ногу з розбитим коліном. Худий чоловік сидів, оглядаючи рану на животі, приклавши закривавлену руку до рота, здавалося, не вірячи тому, що з ним щойно сталося. Юрек утік.
Коридор перетворився на вулицю Швідницьку, ще стару, вимощену німецькою бруківкою. Багато квітів. З кам'яниць звисали цілі гірлянди, ними були прикрашені дерева та радісна дітвора. Зверху сипали квіткові пелюстки. Візники зупиняли коней, перехожі гальмували, бо в розкішній кареті їхав з непокритою головою сам імператор: його маленькі очі бігали по місту і людям, по незбагненним місцям і подіям. Промигнула і сама Зала, чи то раніш, чи то пізніше, в оточенні дам і вусатих міліціонерів. Шпиля ще не було, але ангел повернувся до воріт. Прийшла вода і все змила, несучи легкоозброєних воїнів, серед яких упав сліпий імператор Іоанн Люксембурзький. Монахи били себе в груди на монастирській вежі. Гусит перерізав горло пораненому лицареві. Навколо – Юрек уже біг далі – горіли книги, спалені і священиками, і простими людьми, і фашистами. Під ноги хлопця повзли язики полум'я.
Бухгалтерія зазнала іншого перетворення. Та сама кімната, тільки порожня, з голою лампою, що висить на шнурі, без меблів, крім трьох сундуків на замку під брудним вікном. Під цим вікном дивився на світ старий чоловік із зачесаним назад волоссям, сивими вусами і в пожмаканому костюмі. Макс Берґ тихо обернувся, дуже слабкий, очі його були каламутні, в руці він тримав кинджал із перламутровою ручкою.
Старий випробував лезо на зап’ясті. Глибоко.
Берг дивився на стіни. Він приклав сталеве лезо до шиї, його руки тремтіли, ніби він не був певен, але ж був. Юрек теж. Він зрозумів миттєво.
Ех, фраєр, так дозволити себе обманути.
Берґова рука стиснула рукоятку, готова вдарити. Ще й відкрив рота. Промовив слабко не своїм, але жіночим і прекрасно знайомим голосом:
– Юрусь...
Берг зник, сундуки зникли.
Аніта лежала під чорним письмовим столом.
***
Вони не обмінялися ні словом. У Юрека не було чим перерізати стрічку на зап’ястях дівчини, тому він безглуздо ходив, викидаючи з шухляд їх вміст. Ніж для паперу не надавався, скріпка також: нарешті затріщало скло. Вони потягнули один одного. Він її, вона його.
Ще метрів п’ятдесят, вони пролетять у двері, перестрибнуть через нещасного Маречка, якому, мабуть, справді не повезло, і опиняться надворі, далеко від вируючої історії та Збишека, що закликає вічність. Аніта встала і зупинилася, опираючись, Юрек мало не впав.
– Давай! – він закричав. – Зараз нам буде хана!
– НІ.
– Давай, кажу!
– Я не твоя власність!
Цього разу він одразу зрозумів. Дурна дівчина, а він, все ж таки, її зрозумів.
– Ти, мабуть, розлютилася! – хлопець навіть не думав відпускати.
– Як ти думаєш, навіщо я все це зробив! Чому я так далеко зайшов! Тобі наплювати, але я хочу знати!
Вона борсалася, марно. Дівчина кинулася на Юрека з кігтями, той схопив її за зап’ястя і ледве втримав. Її волосся прилипало до білої голови. Він відчув на собі гаряче дихання: Аніта дихала люттю.
– Відпусти!
– Він усіх обдурив!
– Про що, в біса, ти говориш?
Це завжди спрацьовує, Юрек отримав удар коліном у пах, зігнувся вдвічі, Аніта відскочила, він побіг за нею, намагаючись зловити.