Аніта спробувала підійти.
– Ще ні, – Юрек поклав руку їй на плече. Він міцно тримав, але не обіймав. Аніта повернулася до нього. За її спиною внутрішній простір Зали, темний і тихий, ніби там нічого не сталося.
– Я не знаю, що сказати.
Юрек тільки зітхнув, бо що ту ще можна балакати?
– Мене звати Аніта. Мене звати Аніта. Ісусе. Що я собі думала?
Хлопець не чув жалю в її голосі. Тільки розчарування.
– Пішли.
Юрек йшов, як качка, присвічуючи запальничкою. Аніта намагалася допомогти, дозволяла йому обіпертися на її плече. Він махнув рукою, ні в якому разі, я ж хлопець, так? Чим далі, тим темніше. Десь, з боку сцени, почулося шаркання. Хтось підіймався на ноги. Вони на мить зупинилися, ледве помітні. Аніта пригорнула Юрека до себе і щось прошепотіла, але він не зрозумів її слів.
Збишек, чоловік, який раніше був Збишеком, стояв під обгорілим стовпом, заплутавшись у поліцейській стрічці. У нього були очі сліпого, але він рухався до них, час від часу спотикаючись, з опущеною щелепою та похиливши голову. Він зупинився, коли побачив їх. Вони ж ледь бачили його в тьмяному світлі, але думали, що до нього повернувся зір. Він зробив ще один хиткий крок і впав на обличчя. За мить вони опинилися біля нього. Хлопець жив.
– Спокійно, – сказала Аніта зовсім не спокійно. – Ми витягнемо вас звідси.
Юрек ризикнув.
– Was willst du hier?[31]
Збишек кліпав очима. Він самостійно сів. Потім схилив голову.
– Was ich hier mache?[32] – запитав він.
***
Берг невпевнено йшов поміж ними, відкидаючи руки допомоги й вивчаючи своє нове тіло, наче шукав собі місця, випробовуючи силу м’язів і прислухаючись до серцебиття. Він раз у раз зупинявся, притулившись до стіни Зали, ніби черпав із неї життєву силу. Аніта запитально подивилася на Юрека – що будемо робити? Той лише знизав плечима у відповідь. Та нічого. Дивні речі відбуваються у світі. Вони вже це знали.
Вони пустили Берга вперед. У того відновилася рухливість, він ходив не так, як Збишек, рівно і впевнено, як стипендіат, що впевнено прямує до заслуженої нагороди. Юрек був здивований, коли відчув долоню Аніти на своїй руці. Її теплий подих. Йому потрібен був перепочинок, і хоча він знав, що ця дівчина прийшла не без причини, сьогодні вранці він шукатиме її в ній. Цього світанку ніхто не помре, і якщо чиєсь серце зупиниться, то десь далеко від ліжка. Вони будуть лежати до обіду, пити каву і замовлять китайську їжу, яку повільно їстимуть перед телевізором. Потім він піде перевірити, чи стоїть ще гуртожиток, чи є там його речі і чи не встановили для нього там чарівним чином туалет. Вони зустрінуться за день, може, за два, повечеряють і знову ляжуть спати, буде обід, сніданок у перерві між великою невідомістю, і нарешті телефон замовкне. Він виїде. Або Аніта. Саме так, власне, і станеться, але він не відчував жалю з цієї причини.
Вони залишили будівлю Зали. Берг ніби налякався відкритого простору. Він зупинився, піднявши руку в захисному жесті. Дивився на шпиль, якого не знав. І не міг знати. Він похитнувся. Юрек з Анітою підтримали його. В очах Берга збентеження змішалося з вдячністю. Він зашипів і спробував піти сам. Далеко не зайшов. Схопився за Юрека, а той, який і сам ледве ходив, потягнув його за собою. Біля машини Макс Берг завмер і відмовився заходити всередину.
– Es wird dir nichts passieren, – сперечався Юрек. – Du hast sie schon gesehen[33].
– Sie waren aber anders[34]. – прошепотів він. – Alles ist anders und doch gleich[35].
Вони посадили Берга на заднє сидіння. Поруч Аніта тримала його за мокру руку. Її очі були абсолютно нейтральними. Юрек, який не мав водійських прав і був за кермом багато років тому, відчуваючи, що голова не зовсім варить, повернув ключі.. Вони якось рушили, і їхали досить мляво, тому що Берг бив руками і верещав, коли машина почала набирати швидкість. Куди ми йдемо, запитав себе Юрек. Куди я їду, – теж собі відповів, – я везу столітнього архітектора в нетверезому стані, а якщо мене спіймають, то я сяду за їзду без прав. Втеча з лікарні. Життя.
Вони тягнулися з швидкістю підводи, близько до узбіччя. Вони їхали повз тусовщиків, які повертались додому. Їхні костюми, їхні банки з напоями, їхні електронні сигарети. Вроцлав спалахнув у небо мільйонами вогнів, повз них пронеслося таксі, а Берг згорбився на сидінні, прикриваючи очі передпліччям дівчини. Ряди дерев, вирізані із житлових масивів. Сяючі реклами. Могутні культуристи з білими собаками на ланцюгах.