– За що?
– За течку.
– Давай не будемо. Я хочу, щоб ти знав, у що ти вляпався.
– Чому вони відходять?
– Давай не будемо про це.
Він пив шосте пиво, Аніта осушувала черговий келих мартіні. "Справа не йде, справа мчить", – подумав він і раптом зрозумів, що не пам’ятає, коли востаннє так сидів. У пивній, після півночі, заколисаний звуками Нового Орлеана, не рахуючи годин до світанку.
– Ага, ось ви, голубчики, – Збишек Дзєшинський стояв над ними, геть п’яний. У вузьких джинсах і фланелевій сорочці, що визирала з–під светра, він був схожий на втікача з балу ІТ–шників. Він сів на підлокітник. – Спокійно, я скоро змиюся. Я просто хотів потиснути п'ять новому шановному. Ласкаво просимо на наш човен. Якщо у вас є хвилинка, я скажу вам, де він протікає і як шукати рятувальні човни.
– Приємно усвідомлювати, що мене оточують лише друзі, – Юрек почухав підборіддя.
– Як мені тебе називати? Єжі? Георг? Адольф? В паперах пишуть іноді так, а іноді інакше, тому, чорт забирай, я не знаю. Може "братику"?
Голос Юрека був невизначеним і холодним:
– Для початку вистачить "шановний пане".
Збишек плавно проковтнув це, усміхнувся, поплескав долонею по коліну й завмер, опустивши голову. Його очі були закриті. Заснув миттю, як пташка на сідалі, відкривши немиту шию. Його руки також були огидними, маленькими та нерівними, з брудом під нігтями. З–під сорочки визирав край синього тату. І одна крапка над великим пальцем.
– Може, його покласти кудись? Викликати таксі? – запитав Юрек, і Збишек підвів очі, відкинув волосся з чола та сповз з підлокітника.
– Мені сумно, – сказав він невідомо кому й поплентався до бару. Він єдиний тут пив чисту воду, навіть без льоду. Тихий і спокійний, менше п’яний, а скоріше пам'ятник п’яниці.
– Бідний хлопець, – у словах Аніти не було ані краплі співчуття. – Привид пивної. Його проблема в тому, що він будь–кого дістане за п’ятнадцять хвилин. Для батька він Хрест Господень, і за власним бажанням.
Юрек шукав її руку. Хвилину вони мовчали. Навколо ставало дедалі гамірно.
– Старий Дзєшинський – порядний мужик. На перший погляд – валянок, але це лише зовнішність. Кожному допоможе, якщо зможе. Він виховував сина один, і люди кажуть, що колись Збись був іншим, – сказала вона. – Він закінчив право, у нього була наречена з так званого доброго дому, чорт його знає, що таке тепер хороший дім. Не зважай. Здав заяву на юридичну практику[4] і заручився, тато збожеволів від щастя і сипнув грошами. Потім Збісь кинув навчання і наречену, а як схопив шийку пляшки, то тримає її й досі.
– Сукин син, розумник.
– Невідомо. Дзєшинський знову божеволів, цього разу від смутку. Смик радив йому відпустити. Де там... – Вона лягла скронею на плече Юрека. Хлопець відчув її теплий подих. Крізь шум у голові йому прийшла думка: "Гарна дівчина, щоб я, ну…" – він оформлював всі ті роботи, з яких Збися звільнили. – Зараз працює на Фестивалі. Дзєшинський, звичайно, за, але на своїх умовах, і саме за це вони сруться.
– Що змінило його?
– Збишка?Нібито, Зала, – урочисто почала Аніта. – Коли Дзєшинський почав тут крутитися, він намагався залучити до бізнесу свого сина. Збишек все ще був добрим Збишеком...
Юрек озирнувся, щоб переконатися, що той їх не підслуховує. Все в нормі.
– Робив він невідомо що, а Зала була закритою. Збишек там закрився. На цілі вихідні. Я не знаю, чи це дурниці. Дзєшинський кудись поїхав. Важко сказати, що було далі. Вони страшенно посварилися, можливо ця сварка триває і досі.
– Кілька ночей у Залі?
Вона розвела руками.
– Звідки я знаю? Може, через це Збишек щось втратив? Він боїться темряви? У нього клаустрофобія? З ним щось сталося...
– Що йому повинно було примаритися?
– А чи я знаю? Люди кажуть різне. Нібито, хтось із охоронців знайшов мертвого чоловіка. Голого, як турецький святий. Він лежав біля складських приміщень, і йому вирвали кишки. Чесьо, охоронець, пішов до Дзєшинського. Вони повертаються, а мертвого тіла вже немає. Тоді Чезьо почав тремтіти й кидатися, він бігав по Залі, як божевільний, але нічого. Не лишилося ні краплини крові, а мало бути. І це все.
Юрек дивувався, по що він повернувся, у що вляпався.
Розділ 6
Юрек сидів у кімнатці охоронників, з відчиненими дверима, дивлячись на монітори, його думки блукали. Тиша рідко приносить комфорт. Тому наша культура така галаслива. "У нас є багато до забуття, особливо я", – сказав він собі. Біля шпиля зібралася молодь, палячи якесь свинство. Ніби в кущах не могли цього робити. Пляшка в них теж була. В одного з них, худого й чорного, як могильник, в одній руці була самокрутка, в іншій цигарка, а третьої – на пиво "Хайнекен" – не вистачало. Юрек згадав, як він сам гуляв на вечірках, дуже давно. І тут він згадав Олю.
4
Юридична практика - процес теоретичної та практичної підготовки випускника юридичного учбового закладу, спрямований на підготовку його до виконання конкретної юридичної професії, яка відбувається в місцях і в терміни, визначені детальними положеннями, і завершується складанням відповідного державного іспиту. Метою заявки є підготовка претендента до належного та самостійного виконання професії.