Коли ж до маєтку губернатора зрештою дісталася поліція, їм відчинила спокійна врівноважена Керлі Адамс, із іншої кімнати виїхав на інвалідному візку дещо схвильований Джек Донован. Ніщо не нагадувало про криваву бійку, яка могла б рознести цю вітальню на шматки. Здавалося, Юрія тут ніколи не було.
— Доброго вечора, панове полісмени, — можновладець здивовано споглядав людей у формі — схоже, вони навідалися невчасно, і це аж ніяк не могло викликати в нього захвату. — Чим зобов’язаний?
— Пробачте, пане губернатор, але з вашого дому нещодавно надійшов екстрений сигнал тривоги. Ми подумали…
Джек Донован нервово розсміявся. Слід було гаркнути, що їм платять не за те, аби вони думали, однак він мусив усіляко оберігати власний імідж національного героя, «свого» хлопця для всіх, тож миттєво загасив у собі напад роздратування.
— Перевіряв сигналізацію, — скерувавши візка вбік, жестом запросив їх у дім. — Добре, що приїхали. Заходьте, пригощу вас кавою.
Потішені власною значущістю, полісмени увійшли. Кава видалася настільки смачною, що нікому з них і на думку не спало зауважити дивну зміну в поведінці, голосі та й навіть у погляді колишнього окружного прокурора. Від безкомпромісної жорсткості, тупої агресії та всеосяжної пихи можновладця не лишилося й сліду. Такі перетворення могли б його спіткати, хіба що якби в його тілі раптом оселився хтось інший. Утім, ніхто з полісменів про це не подумав.
Новий Джек Донован подобався їм набагато більше.
Коли ж вдячні полісмени нарешті забралися і Керлі Адамс зачинила за ними двері, чоловік в інвалідному візку з полегшенням перевів подих.
— Здається, я впорався?.. — спитав, незвично щиро глянувши в її очі.
— Це тільки початок, — відповіла дівчина. — Звикай до нового тіла. Ти станеш іншим Джеком Донованом — таким, який справді виконає все, що наобіцяв. Буде важко. Але я допоможу. Це й мій шанс змінити щось у цьому світі.
Найважче було привчити себе відгукуватися на чуже ім’я. Щоразу, як десь неподалік лунало шанобливе «Містере Донован!», улесливе «Пане губернатор!» або ж просто дружнє «Джеку!», кремезний чоловік в інвалідному візку здригався, сполохано починав озиратися й шукати очима невидимого когось. Але Керлі Адамс непомітно клала руку йому на плече — і чоловік зрештою озивався. Навіть тоді в ньому не підстерегли чужинця. Адже Донован мав репутацію одіозного й непередбачуваного політика. Хтозна, що там знову діялося в його голові?
Однак зміни спіткали не лише новообраного губернатора. За лічені дні моторошний відеоролик із трансплантацією Анжеліки Феллон облетів увесь світ. У той же час кілька провідних періодичних видань отримали фотоматеріали із зображенням «екологічного раю», що його облаштовували компанії-підрядники на територіях «зон відчуження» за мовчазної згоди офіційної влади, а також інформацію про таємний відсік каторжної в’язниці штату Орегон, призначений для особливих «потреб» корпорації «ТІЛО™». Особу відправника встановити так і не вдалося, хоча як зворотна адреса на конвертах стояли реквізити вже не існуючої портлендської клініки з переселення душ. І дивним чином список ув’язнених у спеціалізованому відсіку та вивезених до «зон відчуження» майже збігся зі списком безвісти зниклих за останні роки. Знайшлися серед них і так звані «колишні» співробітники корпорації, котрих усі вважали давно померлими. Не було тільки Юрія.
Потому, як скандальні матеріали втрапили на перші шпальти газет, громадськість відчула себе обдуреною. Трансплантації свідомості вже називали найбільшою містифікацією в історії людства. На площі і тротуари міста повернулися вуличні проповідники, вибралися на свої ящики і знову кидали гнівні, полум’яні гасла в народ. Геть трансплантації свідомості! Геть убивства! І народ охоче почав до них прислухатися. Офіційна влада зачаїлася. Церква теж не поспішала з поясненнями. Усі, як і раніше, чекали вказівок від корпорації. Отоді й настав час Джека Донована. За кілька днів він зібрав прес-конференцію.
— Ми заборонимо трансплантації свідомості, — заявив губернатор. — Винних буде притягнуто до відповідальності. Потерпілі отримають компенсації.
Однак то була лише його позиція. Решта владних структур, як і раніше, мовчки підтримувала корпорацію «ТІЛО™», точніше, те, що від неї зосталося.
Тоді він вивів людей на вулиці. Усі пішли за Джеком Донованом. Серед прийшлих був такий собі Йєн Маршалл — славетний чемпіон нелегальних боїв без правил, схожий на велетенського рудого вікінга, — казали, підпільний бійцівський клуб «Сильверадо» належав саме йому; старезний Шон Елвіс — епатажна рок-зірка з нездоровим мескаліновим блиском в очах та чорним лімузином, розмальованим язиками пекельного полум’я. Згодом Шон зізнався в одному з інтерв’ю, що припхався на міську площу разом із усіма на підтримку свого нового альбому «Going Back To Hell», хоча однойменна композиція з того альбому от уже три з половиною тижні трималася на вершечках усіх можливих музичних хіт-парадів і, схоже, покидати їх не збиралася. Не було на розбурханих вулицях лише того, хто забив перший цвях у домовину корпорації «ТІЛО™». Не було Юрія.