Понад усе він мріяв бодай на мить стати Юрієм.
— Навіть не думай, — грубо відрубав той, осягнувши таємні сподівання індіанця. — Це тіло, на хрін, не продається.
Переміну в настроях нареченого відчула й Анжеліка Феллон (коли треба було, вона вміла відчувати на відстані) і дедалі частіше почала навідуватися до клініки, іноді навіть без супроводу знімальної групи. З’ясувалося, Анжеліка ще й письменниця — місяць тому вона видала книжку і тепер активно займалася її просуванням.
Щойно випурхнувши з кремового лімузина, прискіпливо дібраного під колір нігтів, осяйна теледіва тут же влаштувала серед пацієнтів клініки автограф-сесію своєї книжки. А помітивши віддалік самотню Ештон Ван Хелл, ніби на мить розгубилася. Шосте чуття й цього разу не підвело її — гіпотетична невірність Лукаса починалася десь тут. Проте швидко опанувала себе, випросталася і рушила до дівчини.
— Я Анжеліка Феллон, — із гонором повідомила письменниця. — А вам що, не потрібен мій автограф?
— Ну… в мене немає вашої книжки… — здивовано відповіла Ештон, на мить відволікшись од своїх ескізів.
— Це не проблема! — Анжеліка вихопила в асистентки один примірник. — Як ваше ім’я? Я підпишу її для вас!
«Бути Анжелікою Феллон» — прочитав Юрій на яскравій глянцевій обкладинці й непомітно посміхнувся. Як і личить вродливій жінці, визнаній телезірці, Анжеліка написала автобіографічну сповідь, де щедро ділилася з читачами секретами своєї краси, що полягали, в першу чергу, у ранжуванні модних брендів, мистецтві добирання аксесуарів, подруг, взуття, поетапному виконанні зачісок із її чудового волосся та послідовності рухів у творенні неймовірного макіяжу очей. Окремий розділ було присвячено кар’єрним пріоритетам і, звісно, стратегічним засадам у спілкуванні з чоловіками. Юрій саме пробігав очима прийоми зваблення, що обіцяли «приручити будь-якого самця», коли поряд нечутно виросла тендітна постать авторки. Він поспіхом згорнув книжку.
Анжеліка по-хазяйськи зміряла його зухвалим оцінюючим поглядом.
— Подобаюсь? — крізь зуби процідив Юрій.
Мабуть, із його вуст це прозвучало, як погроза.
Вона зневажливо фиркнула й відвернулася. Навіть книжку не підписала.
Однак справжня вистава почалася, коли Анжеліка натрапила на Ванессу Маріані. З’ясувалося, вони знайомі. Але жодна не зраділа незапланованій зустрічі.
— От чорт! — лайнулася першою Анжеліка. — Могли й попередити, що до всього тут іще й відкрили притулок для старих і немічних!
Ванесса не лишилася в боргу.
— Це я стара?! А тобі скільки років, забула? Ми ж разом починали! Років двадцять тому ти вкрала в мене роль Медеї, пам’ятаєш?
Обличчя Анжеліки взялося негарними червоними плямами. Утім, вона уявила, що її знімають, і сліпуче посміхнулася, ніби в телекамеру.
— Не знаю, про що ти кажеш. Усі ж бачать — на вигляд мені аби двадцять п’ять виповнилося…
Ванесса мало не задихнулася від обурення.
— Ти не вмієш рахувати, Анжеліко? Тобі шістдесят два. Нове тіло? Нове життя? Ще й нова кар’єра, чорт забирай! Бо ти не завжди працювала на телебаченні. Раніше… нагадай, ким ти була до того, як ми познайомились?
Перед очима Анжеліки промайнули декорації павільйону, де знімалися порнофільми. Оголені тіла, штучні стогони, знервований режисер-аматор…
— То й що? Так, нове тіло, нова кар’єра і нове життя. Я зробила це, а ти тільки-но збираєшся… Я завжди буду першою, Ванессо. Завжди.
Ванесса завмерла. Анжеліка перемогла. Пихато задерши голову, переможниця рушила далі роздавати автографи. Дорогою налетіла на пуерторіканця.
— Привіт, красунчику! Як тебе звуть?
— Алехандро…
— Чи не той випадково… — вона озирнулася на Ванессу. — Матінко Божа… Це ж скільки ти йому заплатила?
Ото й було слабке місце Ванесси. Якщо раніше вона тільки й чекала нагоди продемонструвати оточенню свій шлюб, то зараз воліла залишити його при собі. Крім того, наближався день трансплантації, а з ним і домовлене розлучення.
Ванесса не зауважила, та в неї на очах виступили сльози.
Анжеліка тільки цього й чекала. Вона треновано розсміялася на публіку і сказала так, щоб усі неодмінно почули:
— Як жалюгідно! Не доведи Господи до такого скотитися!..
Запала ядуча тиша. Ванесса й слова не могла сказати на свій захист, Алехандро взагалі не зрозумів, що відбувається, а Лукас просто опустив очі — в словах Анжеліки він відчув приниження й на свою адресу.
Тоді Ештон повільно підвелася, взяла до рук щойно подаровану книжку і рушила до авторки. Зупинившись навпроти, глянула в її крижані, недобре примружені очі. Різким рухом повернула книжку назад.