Юрій підвівся, зоставивши малого знайомитися з білченятами:
— Сподіваюсь, вони стануть йому гарними друзями. Тільки не випускайте їх із клітки і… не дивіться їм в очі, — й чоловік швидко рушив до виходу із крамнички.
Того дня Юрій позбувся усіх своїх білок. Включно з тією, яку піймав колись у гущавині карпатських лісів і необачно змусив бігати по колу.
У підробленому звіті про трансплантацію, котрий він наступного дня відправив керівництву, чорним по білому було зазначено: руда трійня забажала оселитися в тілах трьох декоративних білченят і втрапити у добрі руки. З урахуванням того, що будь-які, навіть найхимерніші побажання пацієнтів були для клініки законом, Юрій ще й отримав премію за бездоганно виконану роботу.
А згодом під час запланованої трансплантації в операційній тихо сконав Геннадій Навозов. Провини лікарів у тому не знайшли й списали все на прикрий нещасний випадок. Мовляв, виснажена свідомість не витримала численних пересадок. Але санітар, що накривав мертве тіло білим простирадлом, аби доправити його в морг, із подивом відзначив: замість болісної передсмертної гримаси на неживому обличчі старого застигла вдоволена усмішка.
Величезні статки покійного фінансиста на деякий час зникли з поля зору всіх зацікавлених осіб, а незабаром виринули на рахунках якогось благодійного фонду, що переймався охороною соціально незахищених верств населення від злочинних трансплантацій свідомості.
Однак дива тільки починалися. Наприкінці наступного дня Юрій отримав результати аналізів крові Ванесси Маріані, що були необхідні йому для процедури підготовки до трансплантації. Й аж підскочив, вгледівши несподіваний висновок.
Незважаючи на пізню годину, він стрімголов помчав до апартаментів коштовної пацієнтки, влетів у її двері, цього разу навіть забувши узвичаєно постукати. Самотня акторка здивовано підвелася — вона саме переглядала один зі своїх старих фільмів, у котрих назавжди зосталася молодою й вродливою.
— Ви вагітні, — без попередження випалив Юрій.
— Що?.. — Ванесса оторопіла, розгублено натиснула на «паузу», й посеред широкого екрана так само здивовано завмерло її колишнє юне й прекрасне обличчя. — Не зрозуміла… Як це сталося?
Він розгорнув перед пацієнткою теку з результатами її аналізів.
— Гадаю, ви та ваш чоловік добре знаєте, як це сталося! Строк дуже малий, проте, зважаючи на ваш вік, одне можу сказати напевне — навряд чи вам вдасться виносити й народити дитину. Але спробувати можна.
Дитина. У неї буде дитина. Аж тут вона згадала про свого чоловіка. Утім, слово «чоловік» ніколи чогось суттєвого не важило в її житті, означало лише слово «заміжжя». Але про дітей жодного разу не йшлося.
Ванесса звела розгублений погляд на лікаря. Напевне, вона надто довго мовчала, бо він уже двічі повторив одне й те саме питання:
— Що ви робитимете, Ванессо? Ви так само хочете тіло Ештон Ван Хелл?
— Залиште мене. Ідіть.
— Відповідайте.
Ванесса витріщилася на нього. Перед очима попливли різнобарвні кола. Усе, що завгодно, аби він тільки пішов.
— Ви заберетесь, якщо я пообіцяю відповісти завтра?
— Сьогодні. Будете народжувати?
— Мені п’ятдесят вісім років. Це не про мене. Дитина помилилась адресою.
Коли Юрій пішов, Ванесса повільно осіла в крісло, обережно, наче боялася когось налякати, опустила руку на свій усе ще плаский живіт. До кімнати неквапливо вповзла темрява. Мабуть, минуло багато годин, та жінка просто сиділа, не в змозі поворухнутися. Дитина помилилася адресою. Усе життя Ванесса береглася від вагітності, стікала кров’ю в приватних абортаріях, коли клятий марвелон підводив, понад усе пильнувала своє розкішне тіло задля акторської кар’єри, а не знадобилася й половина такої пожертви. Тепер запізно…
Глянула на годинник. Пів на другу ночі. Вона знала, що дитини не буде, але так хотілося ще трохи потриматися за це відчуття, коли всередині тебе начебто оселилося сонце. Побути зі своєю дитиною. Уявити, якою вона була б у п’ять, десять, шістнадцять років. Обрати для неї ім’я. Цього ніхто не здатен відібрати в жодної жінки.
А на ранок викинути свої почуття в кошик для сміття.
На неї знову напосілися спогади. Дуже рано Ванесса зрозуміла, що секс — це те, за що вродлива жінка може отримати все, чого забажає. Багато років поспіль вона цим безбожно користалася, домагаючись уподобаних ролей, запрошень на величні церемонії для обраних, рук, сердець і гаманців тих, заміжжя за ким видавалося їй питанням престижу. І лише згодом зрозуміла: все, що діставалося їй від чоловіків в обмін на безлімітне користування її тілом, було фальшивкою. Діамантом у нуль каратів. Банківським рахунком, на котрому відсотки раптом повернули у зворотний бік. Порожнечею. Який крам, така й відплата.