До старшого покоління Ван Хеллів належали хвацький красень-донжуан дядько Крістофел, що носив пишні вуса, закручені догори, його худа, виснажена й сварлива дружина, тітка Дігна (батьки Гвідо та Фаскена), а також імпульсивно-навіжений дядько Балтазар зі своєю смиренною дружиною Кателейне, схожою на роздобрілу кухарку (саме це подружжя Бог і нагородив трьома донечками-красунями). Окремо рахувався немічний хворобливий дядько Йєлрік, котрому пощастило найбільше — він дружини не мав. Зате з роками набув такого собі химерного дивацтва — постійно перечитував у своєму інвалідному візку старі газети в пошуках катаклізмів та катастроф. Йєлрік Ван Хелл був переконаний: кінець світу не за горами, й у всьому пристрасно шукав незаперечних доказів та ознак своєї теорії.
Була в них і стара-престара бабця Емеренція, котра вже кілька десятиліть, як не зводилася з крісла-трону на чільному місці вітальні, але так само вправно віддавала накази челяді та нащадкам своїм хрипкуватим прокуреним голосом. Роль дідуся в родині виконував худий, високий, як чапля, дядько Джозеф. Насправді він не доводився Ван Хеллам ніяким дядьком чи дідусем. То був дворецький. Але за півстоліття служби він наскільки звикся-зрісся з родиною, що ніхто вже про те не пам’ятав і відчиняти парадні двері його не примушував.
Саме в такій родині й зростала Ештон. Минали роки. І все б у них так чудово велося б і надалі, якби видатному Рудгерові Ван Хеллу не забаглося раптом відсвяткувати дев’ятий день народження своєї доньки в муніципальному парку атракціонів, до врочистого відкриття якого він мав перетяти червону стрічку.
На цю знаменну подію була запрошена мало не вся знать міста, хоч то був лише дитячий день народження. Та радісне свято затьмарилося страшною трагедією — у розпал веселощів та гулянь тріснув ланцюг однієї з каруселей, і п’ятеро дітей, що саме каталися на ній, стрімко полетіли вниз із двадцятиметрової висоти. Серед тих, кому не пощастило, виявилися Ештон та Роберт Ван Хелли, сусідська дівчинка Керолайн Адамс, донька відомої порноакторки Елізабет Феллон та син славетного армійського ветерана Томмі Донован. Потерпілих дітей негайно доправили до лікарні, та було зрозуміло — після отриманих травм не виживе ніхто. Про трансплантацію свідомості тоді не йшлося, адже корпорація «ТІЛО™» в ті роки лише планувала завоювання світу й відкрито показатися ще не наважувалася. Та й не було в її розпорядженні на той час стільки дитячих тіл.
Але знайшлася одна людина, котра заради тих дітей була ладна на все. То виявився Яків — мовчазний шофер лімузина убитих горем Ван Хеллів. У його голові визрів химерний план, несумісний із залізобетонним американським законодавством. Для втілення замисленого йому потрібна була котрась із поруйнованих неіснуючих країн третього світу. Він знав одну таку. Зненацька Яків зник на тиждень, а повернувся до родини пізньої ночі зі свіжим шрамом від брови до вилиці, п’ятьма чужими дітьми й божевільною ідеєю щодо переселення душ.
Про секретну корпорацію, яка могла втілити цю ідею в життя, він знав не з чуток: військовий підрозділ, що в ньому колись служив Яків, займався насправді не «придушенням повстань сепаратистів», а полюванням на так званих «обраних», котрих потім ставили до роботи в корпорації «ТІЛО™». Ті лови були найнебезпечнішим, що він бачив у своєму житті (Якову часто марились уві сні всі ті, кого він спіймав), але за них добре платили — кожен такий полонений коштував цілих статків… Тепер біль і відчай змусили мисливця зрадити людям таємницю корпорації.
Вислухати його тієї ночі в маєтку Ван Хеллів зібралися батьки смертельно покалічених дітей — суворий насуплений Рудгер та ледь притомна Олівія, осяйна порнозірка Анжеліка Феллон, рішучий армійський ветеран Джек Донован у своєму інвалідному візку та бліда тінь, котра лишилася від колись спритного адвоката з розлучень Грегорі Адамса.