Тодi вiн закричав не своїм голосом, аж сам злякався того крику:
- Крешимире!
Але й на той нелюдський крик вiдповiдi не було.
Тiм знову заплющив очi, щоб не глянути ненароком в iлюмiнатор, i помацки знайшов над головою шнурок вiд вимикача. З хвилювання хлопець так сiпнув за нього, що аж обiрвав, але лампа засвiтилася. I Тiм розплющив очi.
Разом iз темрявою й страхи поховались по кутках. Тiм перехилився через край койки й глянув униз. Крешимира не було.
Тодi з усiх куткiв порожньої каюти знову посунув на нього страх. Хлопець затремтiв усiм тiлом, побачив себе в дзеркалi над умивальником i сам злякався спотвореного обличчя, що дивилось на нього з дзеркала, - свого власного обличчя.
Але той ляк, на диво, нiби розбуркав, пiдштовхнув Тiма. Вiн сплигнув з койки й хапцем одягнувся. Здавалось, наче всi страхи перейшли в дзеркало, до Тiмового вiдображення, а сам вiн звiльнився вiд них i мiг робити, що хоче. Отож вiн набрався вiдваги навiть вийти з каюти в коридор. Пароплав дуже хитало на хвилi, але Тiм зумiв помацки дiстатися до залiзного трапа й видерся ним угору. На шкафутi його зразу облило й до рубця промочило хвилею, але вiн чiплявся за натягненi линви, за пiдпiрки й уперто пробирався далi. Зцiпивши зуби, видерся на човнову палубу й добувся нарештi до теплої, задимленої тютюном, освiтленої тьмяною лампочкою стернової рубки.
Там спокiйнiсiнько стояв стерничий Джоннi, здоровило з Гамбурга. Вiн здивовано глянув на Тiма:
- Чого тобi тут треба в таку негоду?
- Джоннi, де Крешимир? - голосно гукнув Тiм, силкуючись перекричати гримотiння хвиль.
- Крешимир захворiв, Тiме. Але не хвилюйся. Звичайний апендицит. Вiд цього нинi не помирають.
- А де ж вiн? - не вгавав Тiм, - Де вiн тепер?
- Ми зустрiли випадково патрульний катер, i Крешимира забрали, щоб вiдвезти на берег. Хiба ти не чув, як зупиняли машину?
- Нi, - пригнiчено вiдказав Тiм i додав уже спокiйнiше: - Крешимир не хворий. То все барон пiдстроїв. Я бачив його очi в iлюмiнаторi.
- Ти бачив у iлюмiнаторi бароновi очi? - Джоннi засмiявся. - Тобi щось верзеться, хлопче! Роздягайся та лягай он на тапчанчику. Ось тобi ковдра. Тут, у мене, тобi нiщо лихе не присниться.
В теплiй рубцi, поруч цього спокiйного, добродушного велетня Тiмовi й самому вже здалося, нiби то все йому просто примарилось. Але враз вiн знову згадав повiдомлення по радiо про баронове зникнення з банкету в Рiо-де-Жанейро, згадав своє власне перекривлене обличчя в дзеркалi над умивальником i подумав, що вiд барона можна сподiватися чого завгодно. I Тiм вирiшив надалi не боятись його, бо, на своє щастя, бачив барона й переможеного.
Тiм мовчки лiг на м'який тапчанчик, що розгойдувався туди й сюди: адже тут, нагорi, хитавиця давалася взнаки ще дужче, нiж унизу, в каютi.
Думки клубком сплiталися в головi, пiд грудьми млоїло вiд хитавицi, й Тiм так i не змiг заснути. Годину за годиною лежав вiн, дивлячись на Джоннi, що спокiйно стояв бiля стерна, час вiд часу запалюючи нову сигарету. Буря помалу втихала.
Усi тi години Тiм вигадував собi якийсь незвичайний заклад. Такий незвичайний, щоб його не можна було виграти. Барон лякав Тiма - хай же злякається й сам! Та хоч скiльки сушив собi голову хлопець, вiн не мiг придумати нiчого такого, що було б не до снаги диявольському бароновi. Ну, скажiмо, забився б вiн, що лiщиновий горiх буває бiльший за кокосовий. Та хто ж це погодиться на такий безглуздий заклад? А крiм того, хто знає, чи Троч не зумiє розшукати десь таке чудне мiсце, де лiщиновi горiхи справдi ростуть бiльшi за кокосовi? I Тiм вiдкинув цю вигадку, як i безлiч iнших. Бо йому раз у раз спадала на думку його пригода з паном Рiкертом у трамваї.
А що, подумав вiн раптом, коли, скажiмо, важкий залiзний трамвай муситиме знятись iз рейок i полетiти? Трамвай же не горобець, та й Троч, попри всi свої, неймовiрнi й страшнi здiбностi, не чаклун.
Тiм вирiшив, що знайшов у барона ахiллесову п'яту. Вiн звiвсь на лiктi й гукнув:
- Джоннi, а ви знаєте, що в Генуї трамваї лiтають?
- Лежи й спи, - не дуже й здивовано вiдказав стерничий. - Знову тобi щось приверзлося!
- Вибачте, Джоннi, але ж я не сплю, то як менi може щось верзтися? Я цiлком напевне знаю, що в Генуї можна побачити летючi трамваї. Ось забиймося об заклад. На пляшку рому.
- Тринди-ринди, - вiдказав Джоннi. - А крiм того, цiкавий я знати, де ти вiзьмеш грошей на пляшку рому?
- А в мене в торбi є готова пляшка! - збрехав Тiм. - Ну то як, заб'ємося?
Джоннi обернувся до нього й сказав:
- Хоч би ти й на мiльйон закладався, однаково не повiрю. Бо я надто добре знаю й Геную, й трамваї.
- То чого ж ви боїтеся? Виграєте пляшку рому!
- А даси менi слово честi, що ляжеш i заплющиш очi, коли я з тобою заб'юся?
- Слово честi! - вигукнув Тiм.
Тодi стерничий подав йому руку, промовив: - Коли в Генуї... - i затнувся, бо в вiкно неначе вдарило щось тверде. Але нiчого бiльше не сталося, й Джоннi проказав знову: - Коли я побачу в Генуї летючий трамвай, то я програв заклад i ставлю тобi пляшку рому. А як не побачу, то пляшка, що в тебе в торбi, буде моя. Добре? А тепер лягай, будь ласка, i спи. За три години тобi ставати до роботи.
Цього разу Тiм справдi заснув. I ввi снi чув власний смiх, але його перекривав залiзний брязкiт трамвайного вагона, що летiв по небi в Тiма над головою. Коли стерничий на свiтанку збудив хлопця, в того ще бряжчало в вухах, i Тiма те лякало.
Вiн боявся Генуї.
Чотирнадцятий аркуш
НЕМОЖЛИВИЙ ЗАКЛАД
Тiм боявся Генуї, але водночас йому й не терпiлося прибути туди.
I те боязке нетерпiння мучило його довго, бо минуло ще багато днiв, поки пароплав "Дельфiн" одного ясного сонячного ранку, десь перед дванадцятою годиною, пiдплив до Генуезького порту. Тiм знайшов якусь приключку, щоб забiгти в рубку до стерничого. Там вiн став поруч Джоннi й звiв очi на горiшню частину мiста. На хлопцевi були штани в чорно-бiлу клiтинку й фартух iз сирового полотна, що давав йому кок Енрiко, як треба було чистити картоплю.
Генуезькi будинки видно було вже виразно. Навiть автобуси та легковi автомобiлi можна було розглядiти на горiшнiх вулицях мiста. I щохвилини картина та ставала ще виразнiша.
Раптом Джоннi здушено скрикнув, нiби з подиву. Тiм сторопiло глянув на нього: стерничий заплющив очi. Потiм розплющив, знову заплющив i ще раз розплющив. А тодi сказав повiльно, майже урочисто: