Выбрать главу

До умивальнi раптом зайшов Трочiв спiврозмовник i побачив блiде, аж перекривлене баронове обличчя. Вiн, певно, подумав, що то Троч так схвилювався через марку "Пальмаро", i Троч теж подумав, що єгипетський представник так подумав. Становище було збiса незручне. Барон навiть не зважився вдатися знову до усмiшки, бо раптом його взяв сумнiв, чи вiн зумiє усмiхнутися. Тому вiн сказав, дуже незграбно вдаючи хворого:

- Обговорiмо все завтра в Каїрi. Менi чогось недобре. Мабуть, салат з омарами завадив...

Вiн вийшов з умивальнi, випровадив свого гостя, тодi помчав щодуху, схожий на довгоногого коника, до готелю. Люди, що гуляли на пишному Дiвочому бульварi - скромно напудренi дами та статечнi пани, - обурено зводили брови, оглядаючись на нього:

- Хто ж так бiгає по бульвару! Яка некультурнiсть!

Троч нiчого того не чув i не бачив. Вiн вiдчував, що смiх вислизає вiд нього, й здогадувався як. А тому хотiв урятувати, що можна, утримати руками й зубами. Того вiн i мчав так стрiмголов по Дiвочому бульвару, не зважаючи нi на людей, нi на машини, мчав наослiп уперед, як навiжений. Перебiгаючи вулицю, вiн спiткнувся, впав, зачув, як скреготнули гальма, закричали люди; по нозi йому потекло щось гаряче, й вiн вигукнув, уже непритомнiючи:

- Тiм Талер!

Той нещасливий випадок був i несподiваний, i неминучий. Страх призводить до невпевненостi, невпевненiсть - до розгубленостi, а розгубленiсть - до нещасливих випадкiв. Отож барон цiлком неминуче попав пiд машину, почавши боятися за свiй смiх.

Однак Троч був мiцнiший, нiж здавалося на перший погляд. Та й шофер у останню мить устиг загальмувати. Пiд колеса барон не попав, а знепритомнiв тiльки вiд того, що, падаючи, вдарився головою об брук.

Скоро пiдбiгли два захеканi детективи: вони пiдняли його й поклали в машину швидкої допомоги, що примчала за п'ять чи шiсть хвилин. Детективи поїхали з бароном i в лiкарню, де вiн досить швидко опритомнiв.

Перших його слiв не зрозумiв нiхто в палатi. Бо вiн сказав:

- Найкраще смiється той, хто смiється останнiй.

Потiм надiйшов лiкар, i Троч утомленим голосом сказав охоронцям, що вони йому бiльше не потрiбнi.

- У монастирськiй лiкарнi найкраща охорона - благочестя, - жартома сказав вiн i тихенько засмiявся. Той смiх, здавалось, оживив його.

Охоронцi вийшли, i лiкар ретельно оглянув Троча. Виявилося, що барон вiдбувся кiлькома синцями та невеличким струсом мозку. Йому приписали легку дiєту й постiльний режим на кiлька днiв. А крiм того, порадили по змозi не приймати вiдвiдувачiв.

А проте Троч iще того ж самого вечора прийняв одного досить дивного вiдвiдувача. То був невеличкий миршавенький чоловiчок у нiкельованих окулярах, iз пом'ятим обличчям i в пом'ятому костюмi. Медсестра аж здивувалася, що цей пацiєнт - такий начебто значний пан - водиться з такими людьми.

Троч про дещо спитав того чоловiка й дещо йому доручив.

- Ви бачили хлопця пiсля тiєї iсторiї на iподромi?

- Нi, пане бароне!

- Тихiше! Мене звуть мiстер Браун.

- Слухаюсь, пане... мiстере Браун. Я ще хотiв вам сказати, що знаю хлопця з фотографiй у газетах.

- Ну, й те добре. Та все ж постарайтесь побачити його й навiч, коли зумiєте. Тiльки непомiтно, бо вiн може вас упiзнати. Нiкельованi окуляри дуже мало змiнили вас.

- Слухаюсь, пане... Браун.

- Та пам'ятайте: обережнiсть i ще раз обережнiсть. Щоб вiн нi в якому разi не помiтив, що крiм наших постiйних детективiв за ним стежить iще хтось. Зрозумiли?

- Авжеж.

- Iще одне запитання...

- Слухаю вас, пане Браун.

- Та це вже приватне запитання. Ви знаєте казку "Липкохвiст"?

- Iще б пак! Менi ж довелося дивитись на ту виставу, коли я два роки тому стежив за хлопцем тут у Гамбурзi, пане ба... раун. Вiн же тодi ходив iз тими Рiкертами до театру. I вистава називалася "Липкохвiст".

- Ага! Тодi менi ясно... - барон на мить заплющив очi й пригадав, як вони їхали в таксi з вокзалу. Тiм сидiв поруч нього, а шофер сказав: "Грiм побий, швиденько ж ви впорались! Це як у казцi "Липкохвiст", коли знаєте..." Потiм барон побачив перед собою Тiмове обличчя. Спершу воно здригнулося, тодi наче скам'янiло. Немовби перед хвилюванням опустили завiсу. Троч той вираз хлопцевого обличчя давно знав. I тепер вiн зрозумiв, чому шофер згадав казку "Липкохвiст". А коли чоловiчок у нiкельованих окулярах переповiв йому змiст тiєї казки, вiн зрозумiв iще бiльше.

До найдивовижнiших Трочевих талантiв належала пам'ять на числа, що зраджувала його дуже рiдко. I цього разу та пам'ять послужливо пiдказала йому номер таксi. Троч записав його на вiдiрваному клаптику газети й вiддав той клаптик чоловiчковi.

- Коли хлопець сяде в таксi з таким номером, негайно сповiстiть мене! Спитайте в медсестри номер мого телефону й запишiть. Ясно?

- Ясно, мiстере Браун!

- Моєму шоферовi перекажiть, хай чекає з машиною напоготовi бiля лiкарнi. Машину хай найме де-небудь, тiльки аби не наша. А ви подзвонiть менi негайно, коли хлопець сяде в те таксi. Не-гайно! Тодi буде дорога кожна хвилина.

- Слухаюсь.

- Ну, тодi йдiть.

Чоловiчок рушив був до дверей, але Троч затримав його ще раз.

- Тi люди, здається, перевдяглися. Може, хлопець теж перевдягнеться. Це я вам про всяк випадок нагадую.

- Гаразд, бароне... Браун.

Чоловiчок пiшов. Троч пiдвiвся, пошкандибав до дверей, тихенько замкнув їх, одягнувся - тiльки черевикiв не взув, - тодi знову вiдiмкнув дверi й лiг одягнений на лiжко. Ту ж хвилину задзвонив телефон.

- Як ви себе почуваєте, бароне? - спитав у трубцi Тiмiв голос.

Троч простогнав:

- Кепсько, пане Талер! Переломи, тяжкий струс мозку. Ледве здужаю поворухнутися. - Затамувавши вiддих, вслухався вiн у трубку. Але почув тiльки спокiйний юнакiв голос:

- Тодi я не втомлюватиму вас, бароне. Видужуйте. Та будьте обережнi!

- Щодо цього не бiйтеся, пане Талер!

Троч тихо поклав трубку на апарат. Тодi опустив голову на подушку й задививсь у вiкно. Там крутились у повiтрi двi ластiвки.

"Смiх, - подумав Троч, - теж птиця, але така, що нi в якi сильця не йде. Птиця, що її не можна спiймати".

Потiм додав уголос:

- I мене теж нiхто не спiймає!

Тридцять другий аркуш

ЧОРНИЙ ХIД

Тiмiв номер дивився вiкнами в двiр, тому хлопець не почув Трочевого крику, коли з бароном сталося нещастя. В загальному сум'яттi нiхто не здогадався сповiстити його про це зразу. А пiсля недовгої телефонної розмови з Трочем Тiмовi чогось подумалося, що й цей нещасливий випадок наче вичитаний iз пригодницької книжки - як i все, що дiялось того дня. Коли вiн згадував про буцiмто тяжко покалiченого барона, йому ставало соромно за ту думку, i все ж вона майже заглушила спiвчуття.