Тiм хвилинку стояв нiмий iз подиву. Йому, звiсно, вряди-годи перепадав удома кренделик чи пiвтiстечка. Але на двадцять шiсть марок печива... Це ж цiлi гори! Невже мачуха потай вiд нього й Ервiна напихається солодким печивом, як покличе сусiдку на каву? Тiм знав, що вона часто сидить пащекує з сусiдкою на кухнi, поки вони з Ервiном у школi. Чи, може, то Ервiн стiльки набравсь у пекарихи?
- То мiй брат набрав стiльки? - спитав хлопець.
- I вiн теж, - буркнула панi Бебер. - Та найбiльше брала твоя мати, чи то пак мачуха, собi на снiданочок. А ти, мабуть, i не знав про те нiчого, еге?
- Та знав, знав, - похопився Тiм. -Чого там не знав!
Однак насправдi нiчого вiн не знав. Вiн навiть не обурився й не розсердився, йому тiльки сумно стало, що мачуха ласувала потай вiд нього, та ще й у борги залiзла.
- Ось як, - додала панi Бебер. - Нiчого я тобi не дам. Iди додому й перекажи те, що я сказала. Чуєш?
Але Тiм не зрушив з мiсця. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайсь без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн сказав:
- Адже ж сьогоднi роковини татового з мамою весiлля. Чи то пак iз мачухою. Та й... -Тiмовi раптово пригадався iподром, перегони, загадкова комерцiйна справа з картатим паном, i вiн квапливо додав:
- Та й однаково ввечерi я вам, панi Бебер, принесу грошi. Й за тi марципани, що вiзьму зараз, теж заплачу. Ось побачите!
- Ти принесеш грошi?
Панi Бебер завагалась була, але щось у хлопцевому голосi неначе впевнило її, що вiн таки справдi принесе грошi, хоч, може, й не всi зразу.
Про всяк випадок вона спитала:
- А де ж ти їх вiзьмеш?
Тiм скорчив страшне обличчя, немов у розбiйника в ляльковому театрi, й сказав якомога товстiшим голосом:
- Украду, панi Бебер! У директора гiдростанцiї!
Хлопець так добре вдав розбiйника, що панi Бебер засмiялася, полагiднiшала, i, одне слово, Тiм одержав свої шiсть марципанiв, ще й на додачу сьомий задарма.
Мачуха саме стояла на дверях, коли Тiм вернувся з тiстечками. Ще й досi (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтiла без ком i крапок:
- Требабуломенiсамiйпiти! Казалащосьтавiдьмапроборг? Принiстiстечкачинi? Чогомовчиш?
Тiм краще вiдкусив би собi язика, нiж переказав свою розмову з панi Бебер. Крiм того, йому вже час було поспiшати на iподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро вiдкараскаєшся. Тому вiн тiльки сказав:
- Ще й задарма один марципан дала. Можна менi йти гуляти, ма? (Вiн так нiколи нi разу й не спромiгся сказати на мачуху "мамо".)
Мачуха навдивовижу охоче вiдпустила його i навiть дала один марципан iз собою:
- Навiщо тобi слухати жiночi балачки, воно тобi зовсiм не цiкаве. Йди собi гуляй, тiльки не дуже допiзна.
I Тiм щодуху подавсь до iподрому. Та хоч як вiн поспiшав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тiльки тричi ляпнувши начинкою, щоправда, один раз на синi святковi штанцi.
Картатий незнайомець уже стояв бiля брами. Хоч першi перегони давно почались, вiн не виявляв анi найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогоднi вiн був сама приязнь та ласкавiсть. Вiдразу потяг Тiма до садочка при кав'ярнi й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самi марципани та й марципани! Цiлу недiлю. А картатий пан iз якнайсерйознiшим обличчям витинав такi жарти, що Тiм аж качався зо смiху.
"А вiн таки непоганий дядько, - думав хлопець. - Тепер я розумiю, чому тато його вподобав".
До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагiдними, привiтними карими очима. Якби Тiм був спостережливiишй, вiн мусив би помiтити, що досi цей пан мав холоднi водяво-блакитнi очi, наче риб'ячi. Але Тiм iще не був дуже спостережливий. То лиш пiзнiше життя навчило його все помiчати.
Нарештi картатий пан заговорив про свою справу.
- Любий мiй Тiме, - сказав вiн, - я дам тобi стiльки грошей, скiльки ти захочеш. Я тiльки не можу викласти їх тобi готiвкою на стiл. Але я можу надiлити тебе здатнiстю вигравати будь-який заклад. Будь-який, розумiєш?
Тiм кивнув головою трохи розгублено. Однак слухав дуже уважно.
- Звiсно, цю здатнiсть я дам тобi не задарма. Така здатнiсть, сам розумiєш, має велику цiну!
Тiм знову кивнув головою. Тодi збуджено спитав:
- А що ж ви за неї хочете?
Хвилинку незнайомець замислено дивився на Тiма, певне, вагаючись.
- Що... я... за... неї... хо-чу, пи-та-єш? - промовив вiн нарештi, розтягуючи слова, мов гумку-жуйку. Та потiм вони посипались йому з рота так швидко, що годi було й добрати: Яхочущобтивiддавменiзанеїсвiйсмiх!
Вiн, мабуть, i сам помiтив, що говорить занадто швидко й незрозумiле, бо проказав iще раз повiльнiше:
- Я хочу, щоб ти вiддав менi за неї свiй смiх!
- Оце й усе? - спитав Тiм смiючись. Але в ту мить вiн помiтив, як чудно, майже сумно дивляться на нього карi незнайомцевi очi, й Тiмiв смiх урвався навiть без звичайного "iк!" на кiнцi.
- Ну, то як? - спитав картатий. - Згода?
Тiм опустив погляд i побачив перед собою марципани на блюдечку. Йому згадалася панi Бебер, борг, що вiн обiцяв заплатити, тодi спало на думку, скiльки всякої всячини можна купити, маючи багато грошей. I вiн сказав:
- Коли це насправдi, то я згоден.
- От i добре. В такому разi треба пiдписати угоду, - Картатий пан витяг iз кишенi якийсь папiр, розгорнув його й поклав на столi перед Тiмом. - Прочитай уважно!
Тiм почав читати:
"1. Цю угоду укладено мiж паном Т. Трочем з одного боку й паном Тiмом Талером з другого боку " "... 19.. року в мiстi... й пiдписано в двох однакових примiрниках обома сторонами".
- Якими це сторонами? - спитав Тiм.
- Це так в угодах називаються особи, що тi угоди мiж собою укладають.
- А... - I Тiм почав читати далi:
"2. Пан Тiм Талер згiдно з цiєю угодою передає пановi Т. Трочевi свiй смiх у цiлковите й необмежене розпорядження".
Прочитавши вдруге слова "пан Тiм Талер", хлопець здався собi майже дорослим. Вiн ладен був пiдписати угоду задля самих цих трьох слiв. Вiн i гадки не мав, як має змiнити все його життя оцей коротенький другий пункт угоди.
Далi в нiй стояло:
"3. На оплату вищезазначеного смiху пан Т. Троч зобов'язується дбати про те, щоб пан Тiм Талер вигравав будь-який заклад чи то заставу. Цей пункт чинний без жодного обмеження".
Тiмове серце забилося дужче. Вiн читав далi:
"4. Обидвi сторони зобов'язуються тримати цю угоду в цiлковитiй таємницi".
Тiм кивнув головою, не пiдводячи очей.